Змінюєш одну літеру - і в книзі зʼявляються ще двоє
· Небелиця
Село пишуть і через «е», і через «и», і бази цих двох форм не зводять. Через другу надруковано ще двох репресованих, річку й чотири газетні замітки.
Дмитро Григорович Хоменко, 1895 року народження, учитель. Народився в Бузові, жив у Бузові, а вчителював тут: у статті про нього стоїть «учитель неповної середньої школи у с. Небилиця».[3] Київський обласний суд дав йому 15 вересня 1938 року вісім років. Помер в увʼязненні 25 вересня 1944-го, місце поховання невідоме, реабілітований 1965 року.
Під назвою «Небелиця» цього чоловіка в книзі немає. Він стоїть у ній під «Небилицею».
Дві форми однієї назви
Село пишуть двома способами - через «е» і через «и». На сайті й в офіційних довідниках усюди стоїть перша: адміністративний поділ 1947 року дає «НЕБЕЛИЦЬКА сільська Рада», і форма прикметника відтоді не змінювалася.[2]
Через «и» в книзі репресованих стоять двоє. Крім Хоменка - Челюк Василь Тимофійович, «1914 року народження, с. Небилиця Макарівського району, українець», червоноармієць діючої армії, засуджений трибуналом 12-ї армії 23 червня 1942 року на десять років, реабілітований 1989-го.[3] Обидві статті стоять у тому самому томі, що й четверо їхніх односельців, надрукованих через «е». Між двома статтями через «и» лежить сорок чотири сторінки, і всі чотири статті через «е» стоять усередині цього проміжку.
«Нариси з історії Макарівського району» 2006 року мішають обидві форми впереміш, іноді в сусідніх абзацах: «фашисти коректували артилерійський вогонь по небилицькому вітряку» і тут-таки «небелицький колгосп».[4] Хто шукає в цій книжці нашою формою, недобирає більшість того, що вона про село каже.
Через «и» записана й річка. «Каталог річок України» 1957 року знає її під номером 1521 і теж через «и»: «Небилиця 1521», ліва притока Здвижу, 14 кілометрів, наголос Небили́ця.[5]
Ще чотири газетні замітки видно тільки через «и»: бідняк із Небилиці, якому 1928 року макарівський партосередок тричі не дав вступити до партії; зрив сівби в одноосібному секторі 1934 року; суд над керівниками села того самого року; і школяр Анатолій Сич, який 1970-го написав до республіканської газети.[9] Замітка з липня 1934 року, наступного після Голодомору: «До макарівського райпаркому редакція переслала листа, в якому сповіщалося про розбазарювання харчової допомоги керівниками с. Небилиці. Після перевірки виявлено, що факти, наведені в листі, ствердились. Винних у розбазарюванні продуктів притягнуто до суду.»[7] Прізвищ «керівників» замітка не називає.
А джерельна форма якраз через «и»
Реєстр королівщин 1770 року, той самий, де село вперше названо на імʼя, пише
Niebylica - у три рядки вузької колонки, «z wsiami Nie- / bylica, Sitnia- /
ki Komorowka».[1] Польський географічний словник розсипав село на
шість написань по своїх томах, і там, де він описує сусідню Борівку, парафія
стоїть як par. praw. Niebylica.[6]
Тобто «и» - це не описка й не діалектна вільність. Це найдавніше, що ми про назву маємо, а звична «Небелиця» - пізніша нормалізація.
Чим така помилка небезпечна
Порожня відповідь бази виглядає точнісінько так само, як «нічого не збереглося». Під однією формою книга репресованих дає по селу чотирьох, під обома - шістьох, і ці шість стояли в ній від початку.
Для пошуку. Ідучи в бази за своїм предком, перебирайте обидві форми в
кожній із них окремо. Українські книги реабілітованих і книги памʼяті дають
«Небелиця» і «Небилиця» впереміш, іноді в межах одного тому, тому шукайте
коротким уламком Небилиц і Небелиц, а не повною назвою у відмінку. У
газетних архівах інакше: там більшість влучань на «Небилиц» - це
найчастіше прізвище або саме слово в значенні побрехеньки, а не назва села, тому
кожну замітку доводиться відкривати й дивитися, чи названо при селі район. Польські
й латиничні джерела перебирайте в порядку Niebylica, Nebylica, Nebelica,
Niebielica і ті самі форми на -y; Niebylec у тих самих томах - це інше
село, галицьке.
Прізвище, яке звідси не походить
Прізвище «Небелиця» - не місцеве.
Тут рахувати доводиться окремо по кожному написанню. Через «е» ми поіменно розібрали шістнадцять влучань у цифровому архіві преси, і наше село серед них рівно одне.[9] Решта - або саме слово в значенні побрехеньки (радіопрограма «Небелиці баналюки», приказка «Небелиці плетеш»), або прізвище: тренер, кінорежисерка, інженер, прапорщик із списку поранених 1915 року. Через «и» вісім запитів дали 116 різних заміток, і про село в них чотири - ті самі чотири, що вище; решта це прізвище Небилицький, кінь на прізвисько «Небылица» в харківських бігових оголошеннях 1911 року й знову-таки саме слово.[9] І там, де при носієві названо географію, це Черкащина, Полтавщина, Сумщина, Харківщина - жодного разу Київщина. Перший носій прізвища, який трапляється в газетах, - селянин із Черкаського повіту 1900 року.
Те саме показує реєстр підприємців: із чотирнадцяти носіїв прізвища «Небелиця» десять геолоковано, найбільша концентрація на Черкащині, а в Київській області не знайшлося жодного.[8] Реєстр ФОП це вибірка підприємців, а не перепис, і сам по собі він доводив би мало.
Чого ми ще не перебрали
Форму через «и» ми пустили по книгах репресованих, по тому 2006 року, по каталогу річок і по газетних архівах. Метрики цієї парафії шукати вже не треба: справи фонду 127 знайдено на кожен рік ряду 1840-1852, а на самому аркуші 1852 року причт пише «Села Небылицы» - через «и», як і в реєстрі 1770 року. Ті книги ми розібрали окремо.
Лишаються описи інших фондів. Опис справи пишеться від руки або передруковується з рукопису, тобто саме там розбіжність в одну літеру найімовірніша й найважче помітна: у покажчику фонду немає підказки, що поруч лежить те саме село під іншою літерою.
Лишається суцільно переглянути описи за обома написаннями - насамперед фондів сільради Р-239 і Ставищенської та Брусилівської волостей.