Шестеро, і двоє з них записані через «и»

У «Реабілітованих історією» стоять щонайменше шестеро людей, повʼязаних із Небелицею.^[1] Том привʼязує людину до села то народженням, то проживанням, то роботою, і той, хто й народився, і жив за межами району, у макарівський розділ не потрапляє зовсім.

Двоє з шести стоять у томі під іншим написанням. Вони надруковані як «с. Небилиця», через «и»; чотири інші статті стоять через «е», і в тому самому томі ці написання перемішані: «и» стоїть на сторінках 509 і 553, «е» - на 522, 532 і 552.^[1] Тому шукати в томі треба обома написаннями, Небелиця й Небилиця. Що ще ховалося за цією літерою, розказано окремо.

Ці шестеро розпадаються на два різні часи. Двоє дістали вироки в січні 1938 року, у розпал Великого терору, третій - у вересні того самого року; ще троє - 1942-го, уже за війни, і серед них двоє червоноармійців діючої армії.^[1]

Двоє з січня 1938 року

Артем Генріхович Грон, 1901 року народження, уродженець Небелиці, німець, малописьменний. На час арешту жив в Ірпені, робітник київського заводу «Транссигнал». Особлива нарада при НКВС СРСР 16 січня 1938 року дала йому десять років. Помер в увʼязненні 7 квітня 1944 року, місце поховання невідоме. Реабілітований 1967 року.^[1]

Володимир Людвігович Домбровський, 1881 року народження, теж уродженець Небелиці й теж німець, теж мешканець Ірпеня, тимчасово не працював. Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР 19 січня 1938 року засудила його до розстрілу. Вирок виконано 29 січня. Реабілітований 1989 року.^[1]

Дати їхніх вироків стоять поруч, і це легко прочитати як сільську справу. У макарівському розділі тому 16 січня 1938 року засуджено шістнадцятьох, з них тринадцятьох Особливою нарадою, а 19 січня ще девʼятьох, з них сімох Комісією при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР.^[1] Отже, тими самими днями засудили не лише небелицьких. Того, у чому саме їх звинувачували, том не каже: графи зі статтею звинувачення його формуляр не має взагалі, номерів архівно-слідчих справ у ньому теж немає.

Мірошник

Адольф Вацлавович Лерх, 1884 року народження, німець, малописьменний - єдиний із шести, кого том привʼязує до села проживанням. Народився він у Раковині на Житомирщині, а жив у Небелиці й працював колгоспником, мірошником колгоспного млина. Особлива нарада 19 серпня 1942 року дала йому десять років. Реабілітований 1989 року.^[1]

Список населених місць 1900 року називає в селі два вітряки.^[2] Що колгосп мав власний млин і що мірошником на ньому працював Лерх, каже стаття про нього в цьому томі.^[1]

Двоє в діючій армії

Лаврентій Васильович Федоренко, 1915 року народження, уродженець Небелиці, українець, освіта неповна середня, червоноармієць 284 авіаполку діючої армії. Особлива нарада при НКВС СРСР 22 квітня 1942 року - пʼять років. Реабілітований 1990 року.^[1] Того дня в макарівському розділі тому більше немає нікого.

Василь Тимофійович Челюк, 1914 року народження, уродженець села, українець, освіта початкова, червоноармієць. Військовий трибунал 12 армії 23 червня 1942 року - десять років. Реабілітований 1989 року.^[1] Саме його стаття надрукована через «и» і починається в правій шпальті однієї сторінки, а закінчується в лівій наступної.^[1]

Учитель, який тут не жив

Дмитро Григорович Хоменко, 1895 року народження, стоїть узагалі не в макарівському розділі тому, а в києво-святошинському: народився він у Бузові й жив у Бузові. До Небелиці його вʼяже одне - робота: «учитель неповної середньої школи у с. Небилиця».^[1] Київський обласний суд 15 вересня 1938 року дав йому вісім років; помер в увʼязненні 25 вересня 1944 року, місце поховання невідоме, реабілітований 1965 року.

У макарівському розділі тому його немає: цього разу том поклав людину за народженням і проживанням, а не за роботою.^[1]

Німецькі прізвища

Грон, Домбровський і Лерх - троє з шести, і всі троє записані в томі німцями. Інших німців, повʼязаних із Небелицею, том не називає.^[1] Ані коли ці родини тут осіли, ані скільки їх було, том не каже: його формуляр таких полів не має.

Як ми це зʼясували: Небелиця в довідниках, Небилиця в найдавніших паперах