Сто двадцять вісім імен, а камінь під ними вже знято
· Небелиця
Про полеглих у цьому селі ходить пʼять чисел, і чотири з них рахують різних людей. Одне, 128, викарбуване на плиті, якої в селі більше немає.
Того, хто шукає прадіда, число не рятує: йому потрібен рядок із прізвищем.
Чисел про полеглих у цьому селі пʼять. Чотири рахують різних людей, а пʼяте, книжкове, взагалі невідомо до якого каменя прикладати.
| Число | Кого рахує | Звідки |
|---|---|---|
| 242 | пішли на фронт | «Нариси з історії Макарівського району» 2006[3] |
| 127 | полягли, «у тому числі 2 партизани» | там-таки, суцільним текстом[3] |
| щонайменше 153 | позицій на памʼятнику односельцям | сам камінь[1] |
| 53-54 | позицій на плиті братської могили | сам камінь[2] |
| 52 | прізвищ на памʼятнику, який описує нарис Д. Нетреби; чи це братська могила при трасі, не доведено | нарис у тому самому томі[3] |
Перші два числа стоять у книжці двома реченнями суцільного тексту, без виноски і без жодного списку імен поруч.[3] Поіменного переліку полеглих том не дає ні по цьому селу, ні по жодному сусідньому.
Обидва камені рахують різних людей і навіть пишуться різними мовами. На обеліску в центрі села заголовок український: «Односельчани воїни Радянської Армії які віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини 1941-1945рр».[1] На плиті при шосе Київ-Житомир - російський: «ЗДЕСЬ ПОХОРОНЕНЫ ВОИНЫ СОВЕТСКОЙ АРМИИ ПАВШИЕ В БОЯХ ЗА РОДИНУ.»[2] У першому переліку - Гулаки, Чорні, Осадченки, Федоренки, полеглі десь по світу й здебільшого поховані не тут. У другому - Ахметов, Сайфутдинов, Лебедев, Коробочка: бійці, які полягли тут і тут же лежать. Обидва обʼєкти обліковано окремо ще 1970 року, і в описі одного з них стоїть «обеліск з граніту» - хоч самі описи в тому рішенні однакові й обидва називають братську могилу.[5][4]
На камені, якого вже немає, стояло 128 імен
Ми читали памʼятник односельцям двічі й дістали різні числа. Виглядало це як помилка одного з двох прочитань, і ми довго шукали, котрого саме.
Праві були обидва. Памʼятник перебудували між 2018 і 2021 роком, і два переписи зроблено з двох різних каменів.
Старий - обеліск і одна плита чорного граніту при підніжжі: чотири колонки по тридцять два рядки, формат «ПРІЗВИЩЕ І. Б.», рівно 128 позицій. Новий - три панелі, 43 плюс 62 видимі плюс 43, повне імʼя й по батькові, і ще щонайменше пʼять рядків під вінком: разом щонайменше 153 позиції.[1]
Що це той самий обʼєкт, а не два памʼятники, видно з трьох речей одразу: обидва камені лежать в одній категорії знімків, точки зйомки збігаються в межах пʼятнадцяти метрів, а 127 зі 128 імен старої плити стоять на новому меморіалі.[1] Це перерізьблений наново той самий облік.
Одного імені після перебудови немає
Це ЯРОШЕНКО К. Я., і докладно про нього розказано на сторінці памʼятника.[1] З перебудовою зник один рядок зі ста двадцяти восьми.
Пʼять позицій під вінком читаються зі старої плити
Верх центральної панелі теперішнього меморіалу закритий вінком, і пʼять позицій під ним не читаються ні на одному знімку. Найпевніше це Дзюба Я. М., Друкаренко І. Є., Захарчук С. М., Захарчук О. Ф., Захарчук В. Ф.: усі пʼятеро стоять на знятій плиті, і всі пʼятеро потрапляють рівно в той алфавітний проміжок, який ховає вінок - між Дзюбою Михайлом Тихоновичем і першими розбірними рядками на «З».[1] Ототожнення тут непряме, бо самих рядків під вінком не видно; воно тримається на трьох незалежних підрахунках, а перевірити його можна одним знімком панелі без вінка.
Самої плити в селі вже немає, і читається вона лише зі знімка 2009 року.
Вісім останніх рядків дописано пізніше
Стару плиту набрано суцільним алфавітом від Б до Я, і він закінчується на ЯЦЮКУ І. М. у четвертій колонці. А далі, у восьми останніх рядках, алфавіт починається заново: Дзюба, Зайченко, Захарчук, Свиридовський, Федоренко, Хоменко, Шевченко - і Кравцов Н. Ф. останнім, уже поза цим другим алфавітом.[1] Літери того самого розміру й гарнітури, тож дописували одним заходом: когось знайшли пізніше.
Новий меморіал переніс той блок так само в кінець - і так само самими ініціалами, хоч усім іншим своїм позиціям дав повне імʼя й по батькові.[1] Тим, хто робив камінь близько 2021 року, повні імена цих вісьмох були невідомі. Вони скопіювали блок як є.
Разом це означає, що перелік доповнювали щонайменше двічі: цей блок за старого каменя і ще 26 позицій при перебудові.[1] «Список 1968 року» - зручна, але неправдива формула.
Чому 127 не про цей камінь
128 на камені й 127 у книжці різняться на одиницю, тож книжку легко прийняти за опис каменя.
Це не так. Зведеної таблиці загиблих по селах у томі немає взагалі: числа сусідів (Ніжиловичі 174, Рожів 256, Королівка 186) це окремі речення з окремих сільських нарисів, кожне написане своїм автором.[3] Скласти їх в один ряд можна, але як зведення чужих тверджень, а не як витяг із таблиці. А головне - одиниці обліку книжка не називає ніде: ні при Небелиці, ні при жодному сусідові. Це може бути рахунок за військкоматом, може бути рахунок без дописаного блоку, а може бути щось третє. Одиниця різниці тут нічого не важить: у Бишеві реєстр каже 123, а на камені стоїть 399.
Чого ми не встановили
Скільки односельців не повернулося, ми не знаємо. На сторінці села стоять усі пʼять чисел із назвою джерела при кожному, і жодне не названо правильним.
Третьої колонки плити братської могили ми не переписали: вона читається рівно з одного знімка, і на решті кадрів або під вінком, або менш ніж 250 пікселів на сімнадцять рядків. Сім її рядків читаються без сумніву, решта девʼять-десять - ні.[2] Колонки 1 і 2 прочитано двічі незалежно, з кадрів 2009 і 2021 років, різними авторами й камерами, зі збігом 37 із 37. Далі починається здогад, і ми його не пишемо - за одним свідомим винятком, рядком між «ХАРЧЕНКО И. М.» і «ШЕРЕГА Г. Я.», від якого залежить датування плити.
Пʼять прихованих позицій можна прочитати з одного знімка центральної панелі без вінка - він же підтвердить або спростує число 153 і зробить із нього поіменний список. Зробити це може будь-хто, хто приїде в село навесні, коли вінки ще не поклали.