На тому самому камені 128 імен і 153
· Небелиця
Про полеглих у цьому селі ходить пʼять чисел, і жодні два не рахують тих самих людей. Найдивніше дає сам памʼятник: на знімку одного року 128 позицій, на знімку іншого - півтори сотні.
Чисел про полеглих у цьому селі пʼять. Три стоять у книжці, два викарбувано на каменях, і жодні два не рахують тих самих людей. Того, хто шукає прадіда, жодне з них не рятує: йому потрібен рядок із прізвищем.
| Число | Кого рахує | Звідки |
|---|---|---|
| 242 | пішли на фронт | «Нариси з історії Макарівського району» 2006[3] |
| 127 | полягли, «у тому числі 2 партизани» | там-таки, суцільним текстом[3] |
| щонайменше 153 | позицій на памʼятнику односельцям | сам камінь[1] |
| 53-54 | позицій на плиті братської могили | сам камінь[2] |
| 52 | прізвищ на памʼятнику, який описує нарис Д. Нетреби; чи це братська могила при трасі, не доведено | нарис у тому самому томі[3] |
Перші два числа стоять у книжці двома реченнями суцільного тексту, без виноски і без жодного списку імен поруч.[3] Поіменного переліку полеглих том не дає ні по цьому селу, ні по жодному сусідньому.
Книжкове число читають як опис каменя
Найпростіше пояснення напрошується саме: «127 полягли в боях з ворогом» і перелік на памʼятнику односельцям це одне й те саме, тільки раз словами, а раз різьбою. Одне село, одна війна, один камінь у центрі. Так це число й переказують далі.
Проти цього стоїть сам том. Зведеної таблиці загиблих по селах у ньому немає: числа сусідів (Ніжиловичі 174, Рожів 256, Королівка 186) це окремі речення з окремих сільських нарисів, кожне написане своїм автором.[3] Одиниці обліку книжка не називає ніде: ні при цьому селі, ні при жодному сусідові.
Два камені, дві мови, різні люди
Каменів у селі теж не один. На обеліску в центрі заголовок український: «Односельчани воїни Радянської Армії які віддали своє життя за свободу і незалежність нашої Батьківщини 1941-1945рр».[1] На плиті при шосе Київ-Житомир російський: «ЗДЕСЬ ПОХОРОНЕНЫ ВОИНЫ СОВЕТСКОЙ АРМИИ ПАВШИЕ В БОЯХ ЗА РОДИНУ.»[2] У першому переліку Гулаки, Чорні, Осадченки, Федоренки, полеглі десь по світу й здебільшого поховані не тут. У другому Ахметов, Сайфутдинов, Лебедев, Коробочка: бійці, які полягли тут і тут же лежать. Обидва обʼєкти обліковано окремо ще 1970 року, і в описі одного з них стоїть «обеліск з граніту», хоч самі описи в тому рішенні однакові й обидва називають братську могилу.[5][4]
Обеліск на знімку 2009 року і обеліск, що стоїть тепер
Найлегше збиває з пантелику сам памʼятник односельцям, бо між знімками він міняється. На кадрі 2009 року це обеліск і одна плита чорного граніту при підніжжі: чотири колонки по тридцять два рядки, формат «ПРІЗВИЩЕ І. Б.», рівно 128 позицій. На кадрі 2021 року це три панелі, 43 плюс 62 видимі плюс 43, повне імʼя й по батькові, і ще щонайменше пʼять рядків під вінком: разом щонайменше 153 позиції.[1] Перебудова сталася десь між 2018 і 2021 роком, і чисел від неї стало два.
Сто двадцять сім імен зі ста двадцяти восьми стоять на новому камені
Що це той самий обʼєкт, а не два памʼятники, видно з трьох речей одразу: обидва камені зібрано в одну категорію знімків, зняті вони з місць, що розходяться не більше ніж на пʼятнадцять метрів, а 127 зі 128 імен старої плити стоять на новому меморіалі.[1] Перерізьблений наново той самий облік.
Одного рядка зі ста двадцяти восьми після перебудови немає. Це ЯРОШЕНКО К. Я., і докладно про нього розказано на сторінці памʼятника.[1] Самої плити в селі вже немає, і читається вона лише зі знімка 2009 року.
Камінь дає 128, книжка 127, різниця в одиницю, і саме ця одиниця тримає хибне ототожнення.
Вісім останніх рядків дописано пізніше
Стару плиту набрано суцільним алфавітом від Б до Я, і він закінчується на ЯЦЮКУ І. М. у четвертій колонці. А далі, у восьми останніх рядках, алфавіт починається заново: Дзюба, Зайченко, Захарчук, Свиридовський, Федоренко, Хоменко, Шевченко - і Кравцов Н. Ф. останнім, уже поза цим другим алфавітом.[1] Літери того самого розміру й гарнітури, тож дописували одним заходом: когось знайшли пізніше.
Новий меморіал переніс той блок так само в кінець, і так само самими ініціалами, хоч усім іншим своїм позиціям дав повне імʼя й по батькові.[1] Тим, хто робив камінь близько 2021 року, повні імена цих вісьмох були невідомі. Блок скопійовано як є.
Разом це означає, що перелік доповнювали щонайменше двічі: цей блок за старого каменя і ще 26 позицій при перебудові.[1] А книжкове 127 може бути рахунком за військкоматом, може бути рахунком без цього дописаного блоку, а може бути чимсь третім.
Пʼять позицій ховає вінок
Верх центральної панелі теперішнього меморіалу закритий вінком, і пʼять позицій під ним не читаються ні на одному знімку. Найпевніше це Дзюба Я. М., Друкаренко І. Є., Захарчук С. М., Захарчук О. Ф., Захарчук В. Ф.: усі пʼятеро стоять на знятій плиті, і всі пʼятеро потрапляють рівно в той алфавітний проміжок, який ховає вінок - між Дзюбою Михайлом Тихоновичем і першими розбірними рядками на «З».[1] Ототожнення тут непряме, бо самих рядків під вінком не видно, але до числа пʼять ведуть три незалежні рахунки: за алфавітом, за старою плитою і за тим, скільки рядків уміщається під верхнім зрізом стели на іншому кадрі.
Чого не встановлено
Скільки односельців не повернулося, невідомо: кожне з пʼяти чисел має за собою своє джерело, і жодне не встановлене як правильне.
Третя колонка плити братської могили повністю не читається: вона видна рівно на одному знімку, а на решті кадрів або схована вінком, або знята надто дрібно. Сім її рядків читаються без сумніву, решта девʼять-десять ні.[2] Колонки 1 і 2 видно на кадрах 2009 і 2021 років, знятих різними людьми, і на обох вони однакові, усі 37 рядків. Далі починається здогад. Виняток один, і він названий: рядок між «ХАРЧЕНКО И. М.» і «ШЕРЕГА Г. Я.», від якого залежить датування плити.
Пʼять прихованих позицій відкриє один знімок центральної панелі без вінка: він же підтвердить або спростує число 153 і зробить із нього поіменний список.