Село звільнили в листопаді, а бої тривали до Нового року
«Памʼятаю, коли німці були в Ставищах, а наші війська - в Небелиці, це вже в 1943-му році. Були бої аж до Нового року. Десь місяць», - розповідав 2017 року районній газеті Микола Кирилович Дзюба, 1929 року народження.[5] Його дружина Ганна Кирилівна, 1930 року народження, дівоче прізвище Свиридовська, додала до цього своє: «А ми мучились», - і пояснила чому: «втекли у ліс, де люди повиривали землянки, і там переховувались».[5]
Датою визволення Небелиці вважають 8 листопада 1943 року - так її подає краєзнавчий том, суцільним текстом і без покликання на документ; іншого джерела на цю дату ми не маємо.[3] Але між цією датою й кінцем боїв у селі лежить іще місяць, і саме про нього говорять обоє співрозмовників. Краєзнавчий том це підтверджує двічі: «Протягом грудня 1943 р. в районі Небилиці тривали жорстокі бої», і в іншому місці - що в західній частині району запеклі бої точилися майже до кінця грудня.[3] Там же названо деталь, якої не дає жодне свідчення: артилерійський вогонь німці коректували по небилицькому вітряку, і своїм військам довелося вітряк підірвати.
Що лишилося від того місяця
Братська могила при трасі. Скульптура воїна в касці й шинелі з автоматом на цегляному постаменті, обкладеному штучним каменем, у прямокутній огорожі з білих стовпчиків; побронзування не збереглося, обʼєкт пофарбовано білим.[1] На постаменті рельєфними літерами російською: «ВЕЧНАЯ СЛАВА ГЕРОЯМ, ПАВШИМ В БОРЬБЕ ЗА СВОБОДУ И НЕЗАВИСИМОСТЬ НАШЕЙ РОДИНЫ».[1] Обласне рішення 1970 року описує його рядком «на могилі скульптура воїна з склоцементу, побронзована, постамент цегляний»[6]; обласний перелік 2003 року дає йому охоронний номер 1656, рік спорудження 1948 і місце - шосе Київ - Житомир.[7]
Біля підніжжя лежить окрема похила плита чорного граніту з іменами. Її заголовок прочитано повністю: «ЗДЕСЬ ПОХОРОНЕНЫ ВОИНЫ СОВЕТСКОЙ АРМИИ ПАВШИЕ В БОЯХ ЗА РОДИНУ.»[1] Дати на камені немає взагалі - ні року, ні місяця. Листопадом 1943 року могилу датують автори знімків, а роком 1943 - обласний реєстр; сам камінь мовчить.[6]
Скільки імен ми прочитали й скільки не прочитали
Плита має три колонки, і порядок у ній алфавітний наскрізь через усі три: третя починається на «С», продовжуючи другу.[1] Тобто це один перелік.
| Колонка | Позицій | Як ми її читали |
|---|---|---|
| перша | 19 | двома знімками різних авторів і різних років, 2009 і 2021 |
| друга | 18 | так само двома знімками |
| третя | 16-17 | лише один придатний знімок; два-три нижні рядки закриває бурʼян |
| разом | 53-54 |
Перші дві колонки ми звірили двома незалежними кадрами - різні автори, різні камери, дванадцять років між зйомками - і збіг вийшов 37 із 37: прізвище, ініціали й порядок.[1] Сумнівні місця сумнівні на обох кадрах однаково, тобто зношений тут камінь, а не знімок.
Перепису третьої колонки ми не даємо. Вона читається рівно з одного кадру, а список, який нічим перевірити, ми на сторінку не ставимо. Сім її рядків читаються без сумніву - СЫЧЕВ, СУЧКОВ, САЙФУТДИНОВ, ТЕКОТЕВ, ТОКАРЕВ, ХАРЧЕНКО, ШЕРЕГА, - решта девʼять-десять не прочитані взагалі.[1] Виняток у переліку нижче один, і зроблено його свідомо: рядок між «ХАРЧЕНКО И. М.» і «ШЕРЕГА Г. Я.», від якого залежить датування плити, ми подаємо обома прочитаннями.
Тут поховані не односельці
Заголовок і основний перелік на плиті - російською, і прізвища не місцеві: Ахметов, Аксенов, Байдерин, Грякалов, Гашулидзе, Лебедев, Сайфутдинов поряд з Алексеенко, Бондаренко, Дяченко, Коробочка.[1] Це бійці Червоної армії з усього Союзу, які загинули в боях за село й лежать тут.
Різницю видно на самому камені: на памʼятнику воїнам-односельцям, який стоїть за двадцять-тридцять метрів звідси, заголовок український і починається словом «Односельчани», а прізвища - сільські, Гулак, Чорний, Осадченко, Федоренко.[2] Два переліки не перетинаються, бо рахують різних людей.
Чи це той самий памʼятник, про який пише нарис 1941 року
Нарис про липневий бій 1941 року описує памʼятник «при вʼїзді в село Небилиця, Макарівського р-ну зліва від дороги», на якому «прізвища 52 воїнів».[4] Опис збігається з цим меморіалом слово в слово, і нічого третього поблизу немає. Число теж близьке: на плиті 53-54 позиції, і частина з них дописана пізніше, бо кілька рядків стоять над алфавітом і набрані українською, тоді як увесь перелік російський.[1]
Проти цього стоять три речі. Обласний перелік 2003 року датує могилу 1943 роком.[7] Монографія 2011 року пише «обеліск біля с. Небелиця», а це не обеліск і стоїть він у селі, хай і скраю.[8] І головне: прізвища Шепеленка на прочитаних колонках немає.[1]
У третій колонці між «ХАРЧЕНКО И. М.» і «ШЕРЕГА Г. Я.» стоїть прізвище, яке на наявних знімках читається однаково добре як ШЕНГЕЛИЯ і як ШЕПЕЛЕН[КО].[1] У першому випадку це грузинське прізвище в одному ряду з Гашулидзе, і доказу немає. У другому - обидва памʼятники села виявляються одним, а могила при трасі приймає загиблих обох боїв, липневого 1941 і листопадового 1943.
Прочитати його можна буде тільки з нового знімка третьої колонки плити - зблизька й при бічному світлі.
Як ми це зʼясували: Сто двадцять вісім імен, а камінь під ними вже знято