Село звільнили в листопаді, а бої тривали до Нового року

«Памʼятаю, коли німці були в Ставищах, а наші війська - в Небелиці, це вже в 1943-му році. Були бої аж до Нового року. Десь місяць», - розповідав 2017 року районній газеті Микола Кирилович Дзюба, 1929 року народження.^[6] Його дружина Ганна Кирилівна, 1930 року народження, дівоче прізвище Свиридовська, додала до цього своє: «А ми мучились», - і пояснила чому: «втекли у ліс, де люди повиривали землянки, і там переховувались».^[6]

Датою визволення Небелиці вважають 8 листопада 1943 року - так її подає краєзнавчий том, суцільним текстом і без покликання на документ; іншого документа з цією датою в доступних джерелах поки немає.^[4] Але бої біля села на цьому не скінчилися, і саме про них говорять обоє співрозмовників. Краєзнавчий том це підтверджує двічі: «Протягом грудня 1943 р. в районі Небилиці тривали жорстокі бої»,^[4] і в іншому місці - що в західній частині району запеклі бої точилися майже до кінця грудня.^[10] Там же названо деталь, якої не дає жодне свідчення: артилерійський вогонь німці коректували по небилицькому вітряку, і своїм військам довелося вітряк підірвати.^[4]

Що лишилося від тих боїв

Братська могила при трасі. Скульптура воїна в касці й шинелі з автоматом на цегляному постаменті, обкладеному штучним каменем, у прямокутній огорожі з білих стовпчиків; побронзування не збереглося, обʼєкт пофарбовано білим.^[1] На постаменті рельєфними літерами російською: «ВЕЧНАЯ СЛАВА ГЕРОЯМ, ПАВШИМ В БОРЬБЕ ЗА СВОБОДУ И НЕЗАВИСИМОСТЬ НАШЕЙ РОДИНЫ».^[1] Обласне рішення 1970 року описує його рядком «на могилі скульптура воїна з склоцементу, побронзована, постамент цегляний»^[7]; обласний перелік 2003 року дає йому охоронний номер 1656, рік спорудження 1948 і місце - шосе Київ - Житомир.^[8] Облікова картка поховання 1992 року називає іншу дату: памʼятник на могилі встановили у квітні 1956 року за рішенням сільради від 14 січня 1956 року.^[3]

Біля підніжжя лежить окрема похила плита чорного граніту з іменами. Її заголовок читається повністю: «ЗДЕСЬ ПОХОРОНЕНЫ ВОИНЫ СОВЕТСКОЙ АРМИИ ПАВШИЕ В БОЯХ ЗА РОДИНУ.»^[1] Дати на камені немає взагалі - ні року, ні місяця. Листопадом 1943 року могилу датують автори знімків і таблиця памʼяток краєзнавчого тому, а 1943 роком - обласне рішення 1970 року; сам камінь мовчить.^[11][7] Список похованих при обліковій картці 1992 року дає дати загибелі здебільшого з листопада й грудня 1943 року.^[3]

Скільки імен на плиті читається

Плита має три колонки, і основний перелік іде за абеткою через усі три, а кілька рядків угорі й унизу колонок дописано поза нею: третя починається на «С», продовжуючи другу.^[1] Тобто це один перелік.

Перші дві колонки читаються на двох незалежних кадрах - різні автори, різні камери, дванадцять років між зйомками - і збігаються 37 із 37: прізвище, ініціали й порядок.^[1] Сумнівні місця сумнівні на обох кадрах однаково, тобто зношений тут камінь, а не знімок.

Третя колонка читається рівно з одного кадру, і звірити її з іншим знімком нічим. Сім її рядків читаються без сумніву - СЫЧЕВ, СУЧКОВ, САЙФУТДИНОВ, ТЕКОТЕВ, ТОКАРЕВ, ХАРЧЕНКО, ШЕРЕГА, - решта девʼять-десять на знімках певно не читаються.^[1] Від одного з нечитаних рядків, між «ХАРЧЕНКО И. М.» і «ШЕРЕГА Г. Я.», залежало, чи стоїть на плиті лейтенант Шепеленко.

Тут поховані не односельці

Заголовок і основний перелік на плиті - російською, і поряд з Алексеенко, Бондаренко, Дяченко, Коробочка стоять Ахметов, Аксенов, Байдерин, Грякалов, Гашулидзе, Лебедев, Сайфутдинов.^[1] Це бійці Червоної армії, полеглі в боях біля села: більшість поховали тут одразу, а в травні 1945 року сюди звезли останки з усіх поховань на території села.^[3]

Різницю видно на самому камені: на памʼятнику воїнам-односельцям, який стоїть за двадцять-тридцять метрів звідси, заголовок український і починається словом «Односельчани», а прізвища - сільські, Гулак, Чорний, Осадченко, Федоренко.^[2] Два переліки не перетинаються, бо рахують різних людей.

Чи це той самий памʼятник, про який пише нарис про бій 1941 року

Нарис про липневий бій 1941 року описує памʼятник «при вʼїзді в село Небилиця, Макарівського р-ну зліва від дороги», на якому «прізвища 52 воїнів».^[5] Місце збігається: меморіал стоїть просто при трасі, з південного боку, тобто зліва для того, хто їде з Києва.^[1] Обласні переліки 1970 і 2003 років називають у селі по два памʼятники війни, і цей один із них.^[7][8] Число теж близьке: на плиті 53-54 позиції, і частина з них дописана пізніше, бо кілька рядків стоять над алфавітом і набрані українською, тоді як увесь перелік російський.^[1] Облікова картка поховання 1992 року пише, що в травні 1945 року до цієї могили звезли останки воїнів, полеглих у 1941-1945 роках, з усіх поховань на території села.^[3] У доданому до неї списку пʼятеро загинули в липні 1941 року, і серед них рядовий Рябцев Феофан Емельянович, загиблий 23 липня 1941 року, чиє прізвище стоїть на плиті.^[1]

Проти цього стоять дві речі. Монографія 2011 року пише «обеліск біля с. Небелиця», а це не обеліск і стоїть він у селі, хай і скраю.^[9] І головне: прізвища Шепеленка немає ні в списку 1992 року, ні на тих рядках плити, що читаються на знімках.^[3][1]

Спірний рядок у третій колонці між «ХАРЧЕНКО И. М.» і «ШЕРЕГА Г. Я.» на знімку 2021 року схиляється до ШЕНГЕЛИЯ А. И.^[1] Список 1992 року це підтверджує: під номером 60, перед Шерегою, у ньому стоїть рядовий Шенгелия Антон Иванович, загиблий 23 листопада 1943 року.^[3]

Отже, у могилі при трасі лежать загиблі обох боїв, липневого 1941 і 1943 року.^[3]

Як ми це зʼясували: На тому самому камені 128 імен і 153