Замковище в першому описі, городище в кожному наступному
Вал у полі справжній: його обходили 2001 року й фотографували 2024-го. А вік у нього в літературі гуляє від «часів Київської Русі» до IX-XIII століть, і найперший опис дати не дає взагалі.
На схід від Козичанки, у полі неподалік шосе на Бишів, стоїть вал. Він справжній: його обходили краєзнавці 13 жовтня 2001 року і фотографували з координатами зйомки 2024-го.[5][9] Про вік у літературі можна прочитати «часи Київської Русі», IX-X століття і IX-XIII. А найперший опис цього валу дати не дає взагалі.
Століття, яке стоїть у всіх книжках
«Історія міст і сіл» 1971 року: «Біля Козичанки в урочищі Відмянка знаходиться городище часів Київської Русі». Одне речення, жодної виноски.[4] Монографія про село 2003 року звужує до IX-X століть - «стародавні історики схильні вважати», без імен і без виноски, - а у власній хронології розтягує те саме городище до IX-XIII. Поряд із датою стоїть і речення «це підтверджують і археологічні розкопки».[5] Вікіпедія переписує обидва твердження.[10]
Що стоїть під цими реченнями
Розкопки книжка згадує чотири рази, і публікованого звіту не дає жодного разу. Єдина виноска при них - на неопублікований рукопис В. В. Обухівського 1997 року, і стоїть вона при описі знахідок: уламки давнього посуду, тонкостінного, жовто-рожевого, орнаментованого чотирма-пʼятьма вузенькими паралельними лініями.[5] Публікованого археологічного звіту про козичанський вал не цитує жодне джерело про село.
Та сама книжка пише, що городище перебуває під охороною Інституту археології НАН України і що в 1970-х сюди надсилали експедицію; виноски при цьому реченні немає.[5] Рішенням Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року затверджували списки памʼяток археології області - Козичанки в ньому немає.[6] Список неповний, памʼятки дообліковували пізнішими рішеннями, тож спростуванням це не назвеш. Підтвердження охорони в ньому теж немає.
Найперший опис
Лаврентій Похилевич 1864 року:
Близъ села находится древнее замковище, называемое народомъ Вѣдманка и селище, называемое дикимъ силищемъ; ни о замкѣ, ни о селищѣ не сохранилось никакихъ преданій.[1]
Тут названо двоє: замковище й окреме селище поруч. І пряма відмова датувати - переказів не збереглося.
Видання 1887 року переказує це вже іншими словами: замковище зветься «мѣстными жителями Вѣдьманка», а селище - «"Дикимъ селищемъ"», з великої літери й у лапках.[2] Проти 1864 року («народомъ», «дикимъ силищемъ») змінилося небагато, але змінилося в один бік: опис стає твердішим, а «Дике» вперше стоїть як власна назва.
Замковище й городище не синоніми. Перше відсилає до замку, тобто до XVI-XVII століть, друге - до давньоруського укріпленого поселення. Похилевич ужив перше слово.
Єдиний опис із натури
Він один, і зроблено його 2001 року, коли краєзнавці обійшли обʼєкт: площа 0,7-0,8 гектара, вал подекуди 4-5 метрів заввишки, розриви вʼїздів 5-8 метрів, схил підрізаний двома-трьома уступами, у тілі валу дубові зруби, засипані землею. Курганів поруч пʼять: один у самій Козичанці біля церковної землі, другий у Відьманці з бишівського боку, три на полях між валом і Соснівкою.[5] Той самий текст кладе поруч Четвертий Змієвий вал, який тягнеться полями від Борівки до Соснівки.
Скільки до валу йти, три джерела кажуть по-різному: книжка - три кілометри на схід, підпис під знімками 2024 року - два з половиною на північний схід, а координати самих знімків лягають за 3,5-3,7 кілометра на схід і трохи південніше за село.[5][9]
Шість написань однієї назви
У друкованих джерелах форм пʼять: Вѣдманка (1864), Вѣдьманка (1887), Видъманка (1895), Відмянка (1971)[1][2][3][4] і Відьманка (2003), а сама ж книжка додає, що за легендами версій назви чотири - Відьманка, Відьмарка, Вірмарка, Відменка.[5] Шоста форма й найдавніша з усіх - у рукопису: на плані церковних земель 1813 року рукою землеміра підписано урочище рудки Весьманка, через «с».[7]
Друга пастка перекручує назву самого села. Похилевич поруч із замковищем називає окреме «дике силище», і книжка 2003 року це повторює: замчище в народі звалося Відьманкою, а селище - Диким.[1][5] «Дике» належить тому давньому селищу; сама Козичанка так не звалася. Дикою звалася ще й річка: так її подає академічний словник гідронімів.[8] Тому серед колишніх назв села «Дике» не стоїть, і хто зустріне цю форму в покажчику, читатиме її про інше поселення.
Третя дрібніша, але вона теж збиває. Опис знімків 2024 року каже, що вал стоїть на плато лівого берега річки Відьманки, тоді як довідник 1971 року й Вікіпедія звуть Відьманкою урочище.[9][4][10] Книжка стоїть в обох таборах одразу: вона пише і про «урочище, що тепер називається Відьманкою», і про «однойменну річку, що впадає в Ірпінь».[5]
Один рядок у колонці джерел
Археологічна карта Київської губернії Володимира Антоновича, 1895 рік. Козичанське гасло там усе: «У села есть городище, называемое Видъманка». У колонці джерел при ньому - «Похилевичъ 64».[3]
Слово «городище» вперше написала людина, яка цього обʼєкта не бачила.
Бишівське гасло на тій самій сторінці писане вже не з самого Похилевича: у колонці джерел там стоять і власні замітки, і донесення волості. Виглядає воно інакше: городищ два - одне в самому містечку, на березі ставу, друге за шість верст у напрямку до Ірпеня, прямокутник завдовжки верста й завширшки 200 сажнів, 1400 сажнів в окружності, вал і рів, один курган біля містечка і два біля Ірпеня.[3] Там, де Антонович мав власні заміри, він їх наводить. У Козичанці переказано чужий рядок із заміною одного слова.
Чого не встановлено
Ні що це за обʼєкт, ні коли його насипали. Похилевич про вік не сказав нічого, Антонович додав слово, довідник 1971 року - століття, і жодне з трьох не спиралося на розкоп.
Вал стоїть у полі, його обходили й фотографували. Невстановлений тут вік, а не існування.
Дату закриє шурф і кераміка з нього, описана в публікованому звіті. Про сам обʼєкт скаже облікова картка памʼятки з паспортом або звіт тієї експедиції 1970-х, якщо вона справді тут працювала. Варто знайти й рукопис В. В. Обухівського 1997 року: на ньому тримається все датування IX-X століть.
Книжка про Козичанку - єдина монографія про село. Її автор поставив виноску на неопублікований рукопис там, де іншого джерела не було. Далі за нього виноски вже не ставив ніхто.