Замковище, яке стало городищем Київської Русі
Похилевич 1864 року записав біля Козичанки древнє замковище і додав, що переказів про нього не збереглося. За сто років воно стало городищем часів Київської Русі, а ще за тридцять - городищем IX-X століть, і кожне наступне видання додавало йому певності, не додаючи джерела.
На схід від Козичанки, у полі неподалік шосе на Бишів, стоїть вал. Він справжній: його обходили краєзнавці 13 жовтня 2001 року і фотографували з координатами зйомки 2024-го.[5][9] Про його вік у літературі можна прочитати «часи Київської Русі», IX-X століття і IX-XIII - а найперший опис не дає дати взагалі. Уся ця шкала виросла з одного абзацу, автор якого чесно написав, що не знає нічого.
Що записав той, хто описав його першим
Лаврентій Похилевич 1864 року:
Близъ села находится древнее замковище, называемое народомъ Вѣдманка и селище, называемое дикимъ силищемъ; ни о замкѣ, ни о селищѣ не сохранилось никакихъ преданій.[1]
Тут дві речі, а не одна: замковище й окреме селище поруч. І пряма відмова датувати: переказів не збереглося.
Видання 1887 року переказує це вже іншими словами: замковище зветься «мѣстными жителями Вѣдьманка», а селище - «"Дикимъ селищемъ"», з великої літери й у лапках.[2] Проти 1864 року («народомъ», «дикимъ силищемъ») змінилося небагато, але змінилося в один бік: опис стає твердішим, а «Дике» вперше стоїть як власна назва.
Замковище й городище не синоніми. Перше відсилає до замку, тобто до XVI-XVII століть, друге - до давньоруського укріпленого поселення. Похилевич ужив перше слово.
Слово, яке змінилося за одну публікацію
Археологічна карта Київської губернії Володимира Антоновича, 1895 рік, гасло про Козичанку повністю: «У села есть городище, называемое Видъманка». У колонці джерел при ньому стоїть - «Похилевичъ 64».[3]
Тобто слово «городище» вперше написала людина, яка цього обʼєкта не бачила.
Порівняти є з чим, і поруч, у тому самому кущі гасел. Бишівське гасло Антонович писав уже не з самого Похилевича: у колонці джерел там стоять і власні замітки, і донесення волості. Виглядає воно інакше: городищ два - одне в самому містечку, на березі ставу, друге за шість верст у напрямку до Ірпеня, прямокутник завдовжки верста й завширшки 200 сажнів, 1400 сажнів в окружності, вал і рів, один курган біля містечка і два біля Ірпеня.[3] Там, де Антонович мав власні заміри, він їх наводить. У Козичанці він переказав чужий рядок і замінив у ньому одне слово.
Вік зʼявився ще через сімдесят шість років
«Історія міст і сіл» 1971 року: «Біля Козичанки в урочищі Відмянка знаходиться городище часів Київської Русі».[4] Одне речення, жодної виноски.
Далі його підхоплюють. Монографія про село 2003 року дає IX-X століття - «стародавні історики схильні вважати», без імен і без виноски, - а у власній хронології та сама книжка розтягує до IX-XIII століть. Речення «це підтверджують і археологічні розкопки» теж її, і стоїть воно там-таки, поряд із датою.[5] Вікіпедія обидва ці твердження переписує.[10]
Розкопки книжка згадує чотири рази, і жодного разу не дає на них публікованого звіту. Єдина виноска при них - на неопублікований рукопис В. В. Обухівського 1997 року, і стоїть вона при описі знахідок: уламки давнього посуду, тонкостінного, жовто-рожевого, орнаментованого чотирма-пʼятьма вузенькими паралельними лініями.[5] Публікованого археологічного звіту про козичанський вал не цитує жодне з джерел, які ми прочитали.
Охорона, якої не видно в списку
Книжка пише, що городище перебуває під охороною Інституту археології НАН України і що в 1970-х сюди надсилали експедицію; виноски при цьому реченні немає.[5] Рішенням Київського облвиконкому № 806 від 23 листопада 1970 року затверджували списки памʼяток археології області - Козичанки в ньому немає.[6]
Це не спростування. Той список неповний, і памʼятки дообліковували пізнішими рішеннями. Але й підтвердження охорони ми не бачили.
Єдиний опис із натури
Він один, і зроблено його 2001 року, коли краєзнавці обійшли обʼєкт: площа 0,7-0,8 гектара, вал подекуди 4-5 метрів заввишки, розриви вʼїздів 5-8 метрів, схил підрізаний двома-трьома уступами, у тілі валу дубові зруби, засипані землею. Курганів поруч пʼять: один у самій Козичанці біля церковної землі, другий у Відьманці з бишівського боку, три на полях між валом і Соснівкою.[5] Той самий текст кладе поруч Четвертий Змієвий вал, який тягнеться полями від Борівки до Соснівки.[5]
Скільки до валу йти, три джерела кажуть по-різному: книжка - три кілометри на схід, підпис під знімками 2024 року - два з половиною на північний схід, а координати самих знімків лягають за 3,5-3,7 кілометра на схід і трохи південніше за село.[5][9]
Пастка: під якою назвою його шукати
У друкованих джерелах форм пʼять: Вѣдманка (1864), Вѣдьманка (1887), Видъманка (1895), Відмянка (1971)[1][2][3][4] і Відьманка (2003), а сама ж книжка додає, що за легендами версій назви чотири - Відьманка, Відьмарка, Вірмарка, Відменка.[5] Шоста форма й найдавніша з усіх - у рукопису: на плані церковних земель 1813 року рукою землеміра підписано урочище рудки Весьманка, через «с».[7]
Друга пастка перекручує назву самого села. Похилевич поруч із замковищем називає окреме «дике силище», і книжка 2003 року це повторює: замчище в народі звалося Відьманкою, а селище - Диким.[1][5] «Дике» - імʼя того давнього селища, а не Козичанки. Дикою звалася ще й сама річка: так її подає академічний словник гідронімів.[8] Тому серед колишніх назв села «Дике» не стоїть, і хто зустріне цю форму в покажчику, читатиме її не про те поселення.
Третя дрібніша, але вона теж збиває. Опис знімків 2024 року каже, що вал стоїть на плато лівого берега річки Відьманки, тоді як довідник 1971 року й Вікіпедія звуть Відьманкою урочище.[9][4][10] Книжка стоїть в обох таборах одразу: вона пише і про «урочище, що тепер називається Відьманкою», і про «однойменну річку, що впадає в Ірпінь».[5] Одна назва тут чіпляється і за воду, і за землю, і за вал.
Чого ми не встановили
Ні що це за обʼєкт, ні коли його насипали. Похилевич про вік не сказав нічого, Антонович додав слово, довідник 1971 року - століття, і жодне з трьох не спиралося на розкоп.
Розсудити може облікова картка памʼятки з паспортом обʼєкта або звіт тієї експедиції 1970-х, якщо вона справді тут працювала; для датування - шурф і кераміка з нього, описана в публікованому звіті, а не в рукописі, якого ніхто не бачив. Варто знайти й сам рукопис В. В. Обухівського 1997 року: на ньому тримається все датування IX-X століть.
Ми не пишемо, що городища немає. Вал стоїть у полі, його обходили й фотографували. Невстановлений тут вік, а не існування.
Книжка про Козичанку, з якої взято майже всі числа цієї сторінки, - єдина монографія про село. Її автор чесно поставив виноску на неопублікований рукопис там, де в нього не було іншого. Далі за нього вже ніхто виноски не ставив.