Зселення хуторів: як зникла Відьманка

До 1936 року Козичанка не була одним поселенням. Навколо неї стояли хутори, і в переписах та сільрадівських списках вони стоять під власними іменами. Хто шукає предка з цих країв і не знаходить його «в Козичанці», має пробувати хутір.

Найбільшим був хутір Відьманка, названий, як пише книжка про село, на честь давнього городища.^[2] Що це за обʼєкт і якого він віку, не встановлено досі.

Як він виник

Місце, яке в селі звали давньою Відьманкою, за довгі роки заболотилося й заросло чагарником; люди туди не ходили, бо боялися, щоб їх не вкрали відьми. Земля належала Антону Крижанівському, і він віддав її в оренду братам Родіону та Сергію Мартиненкам, які приїхали з-під Білої Церкви. Ті поставили над болотом, на схилах, перші дві хати.^[2]

1904 року, під час Російсько-Японської війни, до Відьманки перебралися ще два Мартиненки - і всю родину в селі прозвали «японцями». Через два роки, 1906-го, вони викупили цю землю в Крижанівського, і того ж року тут купували землю й інші селяни.^[2]

Скільки їх було

Наприкінці XIX століття у Відьманці два двори, 23 мешканці й 7,5 десятини орендованої землі; на Майдані - один двір, пʼятеро людей і 12 десятин.^[2]

Перепис 1924 року застає при Козичанській сільраді вже цілий кущ: хутір Відьманка - 38 осіб, Грушевата - 28, Майдан - 22, Ракита - 18, Юхименків - 14, Гилівка - 7, а ще село Весела Слобода з 753 мешканцями.^[3][2] У тридцяті у Відьманці стояло вже близько шістдесяти садиб: двадцять з козичанського боку і сорок з бишівського.

Був і Козичанський Хутір над Сивкою, на горі: землю там купила родина Самійленків, і в чотирьох хатах жили Кращенки, яких по-вуличному звали «Зезулями», Куценки та двоє братів Самійленків. Хутір знесли 1931 року, за пʼять років до кампанії зселення, і причини книжка не називає; сад, посаджений Кращенком, назвали на його прізвисько Зезулевим, а на тих землях деякий час стояла колгоспна свиноферма.^[2]

Чому їх не стало

Хутір - це садиба на власній землі. Засновника Відьманки Сергія Мартиненка розкуркулили: власний трактор і реманент забрали до колгоспу, хату зруйнували, а родина виїхала до Білої Церкви.^[2]

З 1936 року Відьманку почали зносити - за книжкою, за «указом Комуністичної партії про знесення хуторів», щоб знищити останні осередки одноосібників.^[2] Ні номера, ні дати, ні органу цього акта жодне з наших джерел не називає. Відьманку, Майдан, Ятуб та інші розбирали, а люди перевозили свої хати - хто до Бишева, хто до Козичанки.

Ішло це повільніше, ніж хотілося району. У липні 1939 року обласна газета дорікала: на польових землях артілі імені Леніна в Козичанці лишається 29 хуторських присадибних ділянок, а правління колгоспу й сільрада «ще досі не склали плану зселення хуторських господарств».^[1] Поруч у тому самому абзаці названо марʼянівську й горобіївську сільради - тобто трьом сільрадам одного району закидали те саме.

25 серпня 1940 року до Козичанки переїхала остання родина з Відьманки.^[2] За німецької окупації дехто з колишніх господарів пробував повернутися на своє, але з того нічого не вийшло.

1947 року останню хату хутора, Одарки Бренджихи, перевезли до Бишева. Того ж року всі сади, що ще лишалися у Відьманці, вирубали на дрова - щоб колишні власники «не дивилися на захід», як казала тоді голова Козичанської сільради Д. П. Пустовіт.^[2]

Річка, від якої пішла назва

Відьманка - не тільки хутір і не тільки городище, а ще й річка, права притока Ірпеня, над якою те городище стояло. У виносці до статті 2006 року сказано: в архівних документах кінця XIX століття річка Відьманка називалася Дикая або Ольхова.^[4]

Академічний словник гідронімів подає ліву притоку Ірпеня з пʼятьма назвами одразу - Козичанка, Дикая, Грузька, Ольхова, Сивка. Дві з них, Дикая й Ольхова, стосуються не головного русла, а Відьманки, тобто іншої води. Для пошуку це важить прямо: документ, у якому стоїть «Дикая», говорить про правий приток і про землі при городищі, а не про струмок, що тече селом.

Саме городище стаття описує докладно: укріплення четвертого Змієвого валу, що тягнеться полями Макарівщини від Борівки до Соснівки, за три кілометри на схід від Козичанки; загальна площа - 0,7-0,8 гектара, забудова напівземлянками з господарчими ямами до метра завглибшки, вʼїзди читаються як розриви у валах шириною 5-8 метрів, а самі вали складено зрубами з дуба, засипаними землею.^[4] Довкола - пʼять курганів: один у самій Козичанці біля церковної території, другий добре зберігся у Відьманці з бишівського боку, ще три в полях при валу, що йде до Соснівки.

У 1970-х городище обстежувала експедиція Інституту археології, і памʼятка відтоді під його наглядом.^[4] Звіт тієї експедиції має лежати в науковому архіві інституту; з нього можна дізнатися вік валу.

Легенд при цьому місці стаття наводить чимало - і про назви (Відьманка, Відьмарка, Вірмарка, Відменка), і про князя з двадцятьма дружинниками, і про велике село з двома чи трьома церквами, на фундамент однієї з яких у 1950-х натрапили плугами при розорюванні землі, і про якір, знайдений в урочищі, і про козацьку люльку XVIII століття.^[4] Усе це переказ, і ми його таким і подаємо. Але дві речі в ньому перевіряються: фундамент, на який натрапив плуг, і дві козацькі могили в лузі біля урочища Круглик.

Що з цього лишилося

Дві вулиці села виросли просто зі зселення: Садову заклали в тридцяті роки хати, звезені з хуторів, а Польова починалася з пʼятьох хат, привезених із Майдану вже після війни.^[2]

На початку XIX століття вулиця в Козичанці була одна й звалася просто Село. У середині століття зʼявилася Засивка, тобто та, що за річкою Сивкою. У 1898-1900 роках стали перші хати на Слободі та Юрковиці - саме звідти будуть люди, які вийдуть у поле 17 червня 1906 року. На початку XX століття виникла Пролітарка, куток найбідніших, до якого в 1910-1912 роках добудувалися сім хат Коновалівщини, названої від родин Коновалів.^[2] Тобто адреса в козичанському документі приблизно датує саму родину. Колишній Юхименків Хутір, де жив дідич Тимофій Юхименко, лишився в назві урочища Коноваловиця. Із тодішніх хуторів до нашого часу вцілів один - Конопельки.

На місці самої Відьманки лишилися залишки печищ, заглиблення під льохи й поодинокі фруктові дерева. Із землі там діставали сокири, підкови, терки, замки - речі господарського вжитку.^[2]

У переписі 1924 року й у списках Козичанської сільради ці хутори стоять окремими назвами, тому предка може бути записано під «хутором Відьманкою», «хутором Ракитою» чи «хутором Грушеватою», а не під селом. Чи стоять хутірські адреси й у метричних книгах козичанської церкви, ми не знаємо: книг за ці роки серед відомих нам немає.

Як ми це зʼясували: Замковище в першому описі, городище в кожному наступному