Зселення хуторів: як зникла Відьманка

До 1936 року Козичанка не була одним поселенням. Навколо неї стояли хутори, і в списку поселень Київщини 1924 року вони стоять під власними іменами.^[4] Хто шукає предка з цих країв і не знаходить його «в Козичанці», має пробувати хутір.

Найбільшим був хутір Відьманка, названий, як пише книжка про село, на честь давнього городища.^[3] Що це за обʼєкт і якого він віку, не встановлено досі.

Як він виник

Місце, яке в селі звали давньою Відьманкою, за довгі роки заболотилося й заросло чагарником; люди туди не ходили, бо боялися, щоб їх не вкрали відьми. Земля належала Антону Крижанівському, і він віддав її в оренду братам Родіону та Сергію Мартиненкам, які приїхали з-під Білої Церкви. Ті поставили над болотом, на схилах, перші дві хати.^[3]

1904 року, під час Російсько-Японської війни, до Відьманки перебралися ще два Мартиненки - і всю родину в селі прозвали «японцями». Через два роки, 1906-го, вони викупили цю землю в Крижанівського, і того ж року тут купували землю й інші селяни.^[3]

Скільки їх було

Наприкінці XIX століття у Відьманці два двори, 23 мешканці й 7,5 десятини орендованої землі; на Майдані - один двір, пʼятеро людей і 12 десятин.^[3]

Список поселень Київщини 1924 року застає при Козичанській сільраді вже цілий кущ: хутір Відьманка - 38 осіб, Грушевата - 28, Майдан - 22, Ракита - 18, Юхименків - 14, Гилівка - 7, а ще село Весела Слобода з 753 мешканцями.^[4][3] У тридцяті у Відьманці стояло вже близько шістдесяти садиб: двадцять з козичанського боку і сорок з бишівського.

Був і Козичанський Хутір над Сивкою, на горі: землю там купила родина Самійленків, і в чотирьох хатах жили Кращенки, яких по-вуличному звали «Зезулями», Куценки та двоє братів Самійленків. Хутір знесли 1931 року, за пʼять років до кампанії зселення, і причини книжка не називає; сад, посаджений Кращенком, назвали на його прізвисько Зезулевим, а на тих землях деякий час стояла колгоспна свиноферма.^[3]

Чому їх не стало

На хуторах, за книжкою, на своїй землі оселялися найзаможніші селяни.^[3] Засновника Відьманки Сергія Мартиненка розкуркулили: власний трактор і реманент забрали до колгоспу, хату зруйнували, а родина виїхала до Білої Церкви.

З 1936 року Відьманку почали зносити - за книжкою, за «указом Комуністичної партії про знесення хуторів», щоб знищити останні осередки одноосібників.^[3] Номера й точної дати цього акта книжка не називає. Протягом кількох років до Козичанки перенесли Відьманку, Майдан, Ятуб та інші дрібніші поселення; з Відьманки люди перевозили свої хати хто до Бишева, хто до Козичанки.

Ішло це повільно. У липні 1939 року обласна газета дорікала: на польових землях артілі імені Леніна в Козичанці лишається 29 хуторських присадибних ділянок, а правління колгоспу й сільрада «ще досі не склали плану зселення хуторських господарств».^[1] Поруч у тому самому абзаці названо марʼянівську й горобіївську сільради - тобто трьом сільрадам одного району закидали те саме. У тій самій замітці газета називає постанови партії і уряду «Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання» та «Про заходи по розвитку громадського тваринництва в колгоспах», а обмір присадибних ділянок і зселення з хуторів зве серед відповідальніших ділянок боротьби.^[1]

25 серпня 1940 року до Козичанки переїхала остання родина з Відьманки.^[3] За німецької окупації дехто з колишніх господарів пробував повернутися на своє, але з того нічого не вийшло.

1947 року останню хату хутора, Одарки Бренджихи, перевезли до Бишева. Того ж року всі сади, що ще лишалися у Відьманці, вирубали на дрова - щоб колишні власники «не дивилися на захід», як казала тоді голова Козичанської сільради Д. П. Пустовіт.^[3]

Річка, від якої пішла назва

Відьманка - не тільки хутір і не тільки городище, а ще й річка, що впадає в Ірпінь і над якою те городище стояло.^[5] У виносці до статті 2006 року сказано: в архівних документах кінця XIX століття річка Відьманка називалася Дикая або Ольхова.

Академічний «Словник гідронімів України» подає ліву притоку Ірпеня Козичанку з пʼятьма назвами одразу - Козичанка, Дикая, Грузька, Ольхова, Сивка.^[6] А виноска статті 2006 року віддає дві з них, Дикая й Ольхова, Відьманці.^[5] Тож документ із назвою «Дикая» чи «Ольхова» може говорити про будь-яку з двох річок.

Саме городище стаття описує докладно: укріплення четвертого Змієвого валу, що тягнеться полями Макарівщини від Борівки до Соснівки, за три кілометри на схід від Козичанки; загальна площа - 0,7-0,8 гектара, забудова напівземлянками з господарчими ямами до метра завглибшки, вʼїзди читаються як розриви у валах шириною 5-8 метрів, а самі вали складено зрубами з дуба, засипаними землею.^[5] Довкола - пʼять курганів: один у самій Козичанці біля церковної території, другий добре зберігся у Відьманці з бишівського боку, ще три в полях при валу, що йде до Соснівки.

У 1970-х городище обстежувала експедиція Інституту археології, а сама памʼятка перебуває під наглядом інституту.^[5]

Легенд при цьому місці стаття наводить чимало - і про назви (Відьманка, Відьмарка, Вірмарка, Відменка), і про князя з двадцятьма дружинниками, і про велике село з двома чи трьома церквами, на фундамент однієї з яких у 1950-х натрапили плугами при розорюванні землі, і про якір, знайдений в урочищі.^[5] Усе це перекази. Знайдену в урочищі козацьку люльку XVIII століття стаття наводить уже як доказ, що Відьманка існувала в XVII-XVIII століттях. Але дві речі в цих переказах перевіряються: фундамент, на який натрапив плуг, і дві козацькі могили в лузі біля урочища Круглик.

Що з цього лишилося

Дві вулиці села виросли просто зі зселення: Садову заклали в тридцяті роки хати, звезені з хуторів, а на поле тоді ж перенесли пʼять хат із хутора Майдану, з яких уже після війни виросла Польова.^[3]

На початку XIX століття вулиця в Козичанці була одна й звалася просто Село. У середині століття зʼявилася Засивка, тобто та, що за річкою Сивкою. У 1898-1900 роках стали перші хати на Слободі та Юрковиці - переважно звідти будуть люди, які вийдуть у поле 17 червня 1906 року. На початку XX століття виникла Пролітарка, куток найбідніших, до якого в 1910-1912 роках добудувалися сім хат Коновалівщини, названої від родин Коновалів.^[3] Колишній Юхименків Хутір, де жив дідич Тимофій Юхименко, лишився в назві урочища Коноваловиця. Із тодішніх хуторів до нашого часу вцілів один - Конопельки.

На місці самої Відьманки лишилися залишки печищ, заглиблення під льохи й поодинокі фруктові дерева. Із землі там діставали сокири, підкови, терки, замки - речі господарського вжитку.^[3]

У списку поселень Київщини 1924 року ці хутори стоять окремими назвами при Козичанській сільраді,^[4] тому предка може бути записано під «хутором Відьманкою», «хутором Ракитою» чи «хутором Грушеватою», а не під селом. Метрична книга за 1896 рік, у якій разом з іншими записано й козичанську церкву, відома з опису архіву,^[7] а за 1924 рік є книга записів про народження з окремим розділом Козичанської сільради;^[2] чи стоять у них хутірські адреси, поки не встановлено.

Як ми це зʼясували: Замковище в першому описі, городище в кожному наступному