Зселення хуторів: як зникла Відьманка

До 1936 року Козичанка не була одним поселенням. Навколо неї стояли хутори, і в паперах вони жили окремим життям: у переписах і сільрадівських списках їх називають власними іменами. Хто шукає предка з цих країв і не знаходить його «в Козичанці», має пробувати хутір.

Найбільшим був хутір Відьманка, названий, як пише книжка про село, на честь давнього городища.^[2] Що це за обʼєкт і якого він віку, не встановлено досі.

Як він виник

Місце, яке в селі звали давньою Відьманкою, за довгі роки заболотилося й заросло чагарником; люди туди не ходили, бо боялися, щоб їх не вкрали відьми. Земля належала Антону Крижанівському, і він віддав її в оренду братам Родіону та Сергію Мартиненкам, які приїхали з-під Білої Церкви. Ті поставили над болотом, на схилах, перші дві хати.^[2]

1904 року, під час Російсько-Японської війни, до Відьманки перебралися ще два Мартиненки - і всю родину в селі прозвали «японцями». Через два роки, 1906-го, вони викупили цю землю в Крижанівського, і того ж року тут купували землю й інші селяни.^[2]

Скільки їх було

Наприкінці XIX століття у Відьманці два двори, 23 мешканці й 7,5 десятини орендованої землі; на Майдані - один двір, пʼятеро людей і 12 десятин.^[2] Далі хутори ростуть швидко.

Перепис 1924 року застає при Козичанській сільраді вже цілий кущ: хутір Відьманка - 38 осіб, Грушевата - 28, Майдан - 22, Ракита - 18, Юхименків - 14, Гилівка - 7, а ще село Весела Слобода з 753 мешканцями.^[3][2] У тридцяті у Відьманці стояло вже близько шістдесяти садиб: двадцять з козичанського боку і сорок з бишівського.^[2]

Був і Козичанський Хутір над Сивкою, на горі: землю там купила родина Самійленків, і в чотирьох хатах жили Кращенки, яких по-вуличному звали «Зезулями», Куценки та двоє братів Самійленків. Хутір знесли 1931 року, за пʼять років до кампанії зселення, і причини книжка не називає; сад, посаджений Кращенком, назвали на його прізвисько Зезулевим, а на тих землях деякий час стояла колгоспна свиноферма.^[2]

Чому їх не стало

Хутір - це садиба на власній землі. Першим з Відьманки зник її засновник: Сергія Мартиненка розкуркулили, власний трактор і реманент забрали до колгоспу, хату зруйнували, а родина виїхала до Білої Церкви.^[2]

З 1936 року Відьманку почали зносити - за книжкою, згідно з «указом Комуністичної партії про знесення хуторів», щоб знищити останні осередки одноосібників.^[2] Ні номера, ні дати, ні органу цього акта жодне з наших джерел не називає. Відьманку, Майдан, Ятуб та інші розбирали, а люди перевозили свої хати - хто до Бишева, хто до Козичанки.^[2]

Ішло це повільніше, ніж хотілося району. У липні 1939 року обласна газета дорікала: на польових землях артілі імені Леніна в Козичанці лишається 29 хуторських присадибних ділянок, а правління колгоспу й сільрада «ще досі не склали плану зселення хуторських господарств».^[1] Поруч у тому самому абзаці названо марʼянівську й горобіївську сільради - тобто трьом сільрадам одного району закидали те саме.

25 серпня 1940 року до Козичанки переїхала остання родина з Відьманки.^[2] За німецької окупації дехто з колишніх господарів пробував повернутися на своє, але з того нічого не вийшло.^[2]

1947 року останню хату хутора, Одарки Бренджихи, перевезли до Бишева. Того ж року всі сади, що ще лишалися у Відьманці, вирубали на дрова - щоб колишні власники «не дивилися на захід», як казала тоді голова Козичанської сільради Д. П. Пустовіт.^[2]

Що з цього лишилося

Дві вулиці села виросли просто зі зселення: Садову заклали в тридцяті роки хати, звезені з хуторів, а Польова починалася з пʼятьох хат, привезених із Майдану вже після війни.^[2] Колишній Юхименків Хутір, де жив дідич Тимофій Юхименко, лишився в назві урочища Коноваловиця.^[2] Із тодішніх хуторів до нашого часу вцілів один - Конопельки.^[2]

На місці самої Відьманки лишилися залишки печищ, заглиблення під льохи й поодинокі фруктові дерева. Із землі там діставали сокири, підкови, терки, замки - речі господарського вжитку.^[2]

І лишилася адреса, за якою треба шукати. У переписі 1924 року й у списках Козичанської сільради ці хутори стоять окремими назвами, тому предка може бути записано під «хутором Відьманкою», «хутором Ракитою» чи «хутором Грушеватою», а не під селом. Чи стоять хутірські адреси й у метричних книгах козичанської церкви, ми не знаємо: книг за ці роки серед відомих нам немає.

Як ми це зʼясували: Замковище, яке стало городищем Київської Русі