Виступ 17 червня 1906 року і ніч на 19-те
Уранці 17 червня 1906 року селяни Козичанки, переважно жителі вулиць Слободи і Юрковиці, вийшли в поле, розігнали найманих робітників і зажадали від адміністрації економії підвищити платню вдвічі. Орендар Тимофій Юхименко відмовився - і йому спалили 20 десятин жита.[2]
Того ж дня в село приїхали пристав, урядник, старшина і кілька стражників. Пристав почав погрожувати розстрілом тим, хто не стане до роботи. Тоді Катерина Коновал підійшла ззаду й схопила його за руку, у якій він тримав пістолет; на пристава накинулися її сини Олександр, Гаврило та Панас, а за ними Іван Панкевич, Сергій Мироненко, Дмитро Грищенко, Семен Ткаченко і Роман Самійленко. Стражників обеззброїли, пристава побили дрючками, жінки затримали й побили старшину.[2]
У ніч на 19 червня пристав повернувся із загоном і почав брати селян поодинці. Олександра Коновала заколов багнетом стражник - поліцейські несли його на багнетах більше ста метрів. Данило Пилипович Бабенко участі в заворушенні не брав; він вибіг із двору з криком і був заколотий, бо поліція шукала Корнія Йосиповича Бабенка, члена РСДРП, який привозив із Києва революційні листівки. Стражники відкрили вогонь, поранивши ще кількох. Дії поліції царські урядовці схвалили.[2] Гордій Васильович Ходак вирізав на хрестах на могилах Коновала й Бабенка слова «Загинули від царських катів, за волю і правду» - за це його переслідували, і він переховувався в Києві.[2]
Незалежне свідчення, і воно старше за виступ. Київська газета 1925 року, переказуючи селянський рух 1905-1906 років, процитувала поліційний документ, якого ми більше ніде не бачили:
Самий рух селян мав у всій окрузі організованіший характер. Так, із рапорта пристава 2-го стану (з 23/IV ч. 2863) бачимо, між иншим, що по де-яких селах, наприклад, у селі Козичанці, Бишовської волости, є «таємне товариство, що скерувало свою діяльність на підбурювання сільських робітників, щоб ті припинили роботу і в місцевих і в инших найближчих маєтках, щоб примусити поміщиків залишити свої маєтки». Фантазія пристава малює цілу організацію з «президентом» на чолі (селянин. Бабенко), з «міністром» (Хома Шелестюк), поліцеймейстером, приставом, околодочним надзирателем і навіть стражником. Звідціля виходили нитки розпоряджень про «всякі заколоти» по всій окрузі.[1]
Рапорт датований 23 квітня 1906 року, тобто написаний за два місяці до червневого виступу.[1] Отже, події 17 червня не були спалахом на порожньому місці: поліція вже стежила за Козичанкою і вже мала в селі імена - селянин Бабенко і Хома Шелестюк. А «президентом» пристав називає людину на прізвище Бабенко - те саме прізвище, за яким поліція прийде в ніч на 19 червня.[2] Імені рапорт не дає, тому чи це той самий Корній Йосипович Бабенко, ми не знаємо. Свою ж «організацію з президентом і міністром» газета 1925 року називає фантазією пристава, і це вона каже про поліційний документ, а не про село.[1]
Чим це скінчилося. Стаття того самого краєзнавця в районному збірнику 2006 року переказує ті самі імена й ту саму ніч, а далі веде історію на кілька місяців уперед: селяни бойкотували економію й надалі - пускали худобу на поміщицькі посіви, вирубували панський ліс. Тому поліцейський пристав доповідав київському повітовому справникові, що конче потрібно вдруге ввести в Козичанку озброєний загін стражників.[4] Тобто одним загоном село не втихомирили.
Автор той самий, що написав монографію 2003 року, тож за друге незалежне свідчення це не рахується - але кінець історії тут доведено далі, ніж будь-де.
Проти кого був виступ - і чому це не суперечність. Радянська «Історія міст і сіл» пише про збройний виступ селян проти поміщика,[3] монографія 2003 року - проти орендаря Тимофія Юхименка.[2] На вигляд це дві різні людини, а насправді одна. 1902 року полковник Казимир Гаврилович Крижанівський «продав йому 200 десятин землі, а решту віддав йому ж в оренду», - і в тому самому абзаці, сусіднім реченням, монографія зве Юхименка дідичем, пояснюючи у виносці, що дідич це землевласник.[2] Отже, він був водночас власником двохсот десятин і орендарем решти: «поміщик» і «орендар» описують ту саму людину, і два джерела одне одному не суперечать. Далі веде одна адреса: монографія називає своїм джерелом книжку М. Н. Лещенка «Селянський рух на правобережній Україні в період революції 1905-1907 рр.» (Київ, 1955), сторінки 100-101.[2]
Що на тій самій шпальті, але не про Козичанку. Одразу після речення про Козичанку та сама газетна шпальта розповідає про розстріл юрби й загибель селянина А. Благочинного, а далі про мітинги в селі Голяках.[1] Обидва сюжети стоять поза реченням про село, і Козичанки в них немає.