Сім свідчень, які виявилися однією звичкою
Сім архівних заголовків проти одного краєзнавця XIX століття - здавалося, рахунок закритий. Поки ми не прочитали одну з тих справ повністю.
Питання дрібне на вигляд: кому була присвячена перша козичанська церква, що стояла з 1780 до 1849 року. Але від нього залежить, у яких справах шукати метрики предків, - а метрики шукають за назвою парафії.
Монографія про село 2003 року відповідає впевнено й вісім разів: церква Різдва Христового, 1780-1949.[4] Одна церква, одна посвята, сто шістдесят девʼять років.
Похилевич каже інше, і каже докладно
Лаврентій Похилевич, який 1864 року обійшов київські парафії й описав їх з натури, розповідає не про одну церкву, а про дві. До 1780 року козичанці ходили до грузької церкви. Того року поміщик Харлінський поставив у самій Козичанці деревʼяну церкву в імʼя Архистратига Михаїла. Вона згоріла 1849 року, і на її місці звели нову, Різдва Христового.[1]
Тобто церкви дві, послідовно, і пожежа розділяє їх навпіл. Книжка 2003 року злила їх в одну й лишила посвяту молодшої.
Посвята другої сумніву не викликає: її називають і Похилевич, і книжка, і метричні книги, і храмове свято села на другий день Різдва.[4] Спірна тільки перша.
Сім заголовків проти одного краєзнавця
Ми пішли в описи Центрального державного історичного архіву, фонд 127 - київська духовна консисторія. Козичанська церква трапляється там у справах 1801, 1803, 1806, 1813, 1814, 1823 і 1831 років. Усі сім заголовків кажуть «Різдва Христового» або «Різдва Господнього».
Сім документів проти одного краєзнавця. Найдешевше пояснення напрошується саме собою: Похилевич перебіг очима сусідню статтю - грузька церква, від приходу якої Козичанка відділилася, справді Архистратига Михаїла, і поставив її той самий рід Харлінських, і стаття про Грузьке стоїть на тій самій сторінці, просто вище.
Проти цього пояснення стоїть одна річ. Переписувач, що збився, дає однаковість - переносить сусіднє слово. А Похилевич дає протиставлення: стара - Михаїла, нова - Різдва Христового, в одному реченні, як дві точки однієї розповіді. Так пишуть за документом, а не з обмовки.
Що всередині справи
Тоді ми прочитали одну з тих семи справ повністю - скаргу дячка Матвія Форсевича 1801 року, усі чотири сторінки.[2] У ній є маєток, є священник, є житло, з якого дячка виселили, є погроза здати його в солдати. Посвяти церкви в тексті документа немає жодного разу.
Отже «Різдва Христового» в заголовку тієї справи - рука не 1801 року, а рука архівіста, який укладав опис через сто років. І тут уся арифметика перевертається: один раз нормалізувавши парафію, укладач поставить ту саму посвяту в усі справи цієї парафії. Це коштує йому одного рішення, а нам виглядає як сім свідчень.
Сім заголовків - це одна звичка, а не сім документів.
Третя версія, яка теж не встояла
У тому ж фонді трапилася й третя посвята: справа 1827 року про заселення Харлінським підданих коло церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Козичанка.[3] Спокуса пояснити її сусідством із Чорногородкою, у якої церква саме Різдва Пресвятої Богородиці, велика.
Ми порахували рядки самого опису. У ньому шістдесят три справи, і формулювання «Різдва Пресвятої Богородиці» стоїть у ньому двадцять два рази - це його найчастіший рядок. А козичанський випадок - єдиний такий серед усіх згадок села у фонді. Так виглядає не свідчення, а описка за звичкою, та сама рука, тільки збита на найчастішу форму.
Заразом ця ж справа зняла інше побоювання - що ми взагалі говоримо про чуже село. Власник у заголовку названий Харлінський, тобто той самий, хто поставив тут церкву. Сусідня справа того ж опису, датована тим самим тижнем, відводить місця під цвинтарі в Липівці й Козичанці - це наше коло сіл. А сам опис - по Київському повіту, тоді як Чорногородка з її Богородицею лежить у Васильківському.
Чого ми не довели, і доказ проти нас
Посвяту першої церкви ми назвати не беремося. І чесно назвемо те, що стоїть проти нашого ж міркування: у фонді 127 немає жодного запису з посвятою «св. Михаїла с. Козичанка» - ми переглянули всі пʼятнадцять згадок села. Якби парафія сім десятиліть була Михайлівською, хоч один документ мав би це втримати.
Цей контраргумент лишається без відповіді. Розсудить справу клірова відомість Козичанки за будь-який рік до 1849 або текст консисторських справ 1823 і 1831 років: в указах про призначення священника посвяту зазвичай пише сам документ, а не той, хто складав опис.