Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Козичанка стає окремою парафією: перша церква 1780 року
До 1780 року козичанці були парафіянами сусідньої грузької церкви: своєї в селі не було, і хрестити, вінчати й ховати ходили за дві версти.[1] [2] Того ж року поміщик Харлінський поставив у Козичанці деревʼяну церкву й наділив її землею - відтоді село стало окремою парафією.[1][5] Окрема парафія означає власні метричні книги.
Церков було дві, одна після одної. Перша, поставлена 1780 року, згоріла, і на її місці звели другу, теж деревʼяну - церкву Різдва Христового.[1] Саме її памʼятають у селі: на її свято припадав козичанський Храм, другий день Різдва,[5] і саме її розібрали 1949 року.
Похилевич 1864 року називає роком пожежі 1849-й,[1] краєзнавча книжка 2003-го - 1845-й, а нову церкву ставить у 1849 рік.[5] Так само, двома окремими рядками, їх ставить хроніка 2006 року, яку склав той самий краєзнавець: «1845 - Згоріла церква» і «1849 - На місці старої була побудована нова церква, теж в імʼя Різдва Христового».[14] Похилевич року нової будівлі окремо не називає: за ним церква згоріла 1849 року, і на її місці постала нинішня.[1]
Якщо права хроніка, то з 1845 по 1849 рік у Козичанці церкви не було.[5]
1954 року на місце розібраної церкви перенесли магазин, який доти стояв у будівлі другого млина, і працював він там до 1979 року; 1956-го з церковного дерева звели сільський клуб на 250 місць.[5]
Посвята другої церкви доведена з кількох боків. Її називає Похилевич 1864 року,[1] її ж повторює монографія 2003-го,[5] під нею каталогізовані метричні книги 1896 і 1903 років,[12] на неї спирається храмове свято[5] і Різдвяна Зірка в гербі села.
Посвята першої церкви лишається відкритою. Похилевич 1864 року пише, що Харлінський збудував церкву «во имя Арх. Михаила», а після пожежі на її місці постала нинішня «во имя Рождества Христова» - дві посвяти в одній статті, через одне речення.[1] Поруч стоїть ще одна обставина, у сусідній статті, про Грузьке: материнська грузька церква, до приходу якої Козичанка належала до 1780 року, теж Архистратига Михаїла, і поставив її 1755 року той самий рід Харлінських. Але та сама обставина дає й найдешевше заперечення: стаття про Грузьке стоїть у книжці безпосередньо перед козичанською, і однакова посвята може бути помилкою переписувача, чиє око зіскочило на сусідній рядок. Монографія 2003 року каже інакше: обидві церкви Різдва Христового.[5] Про першу церкву це сказано в ній тричі, у розділі про церкву, в описі герба й у хроніці, але три повтори одного автора лишаються одним джерелом, а не трьома свідченнями. Заголовки архівних справ про козичанський причт за 1801-1831 роки[3][6][7][8][9][10] і сповідного розпису 1803 року[11] теж називають козичанську церкву Різдва Христового або Різдва Господнього, але в самому тексті справи 1801 року посвяти не названо жодного разу.[3] Посвяту в заголовок цієї справи дописав укладач опису.
Третя версія стоїть в одному заголовку опису. Опис справи 1827 року називає козичанську церкву «Різдва Пресвятої Богородиці».[13] Із 63 справ того опису посвята «Різдва Пресвятої Богородиці» стоїть у семи: при церквах Янковичів, Коржової, Безрадичів і Козичанки.[13] Помилка це опису чи третя посвята, поки не встановлено; пʼять аркушів самої справи оцифровані.[4]
Хто служив. На початку XIX століття причт видно зі справ консисторії. Дячок Матвій Форсевич 1801 року подав скаргу на священника Михайла Скибитовського (заголовок справи в описі пише його Сібиковським),[3] а 1803 року завели справу про пияцтво дячка Іоанна Мачуговського.[6] Священниками далі названо Михаїла Собиковського,[7] Климента Рубановича,[8] Демʼяна Пешковського[9] та Ієремію Махновича.[10] Жодного з цих імен монографія 2003 року не наводить. Священників вона називає пізніших: Миколу Петровича Хотинського, який 1912 року значився вероучителем козичанського однокласного земського училища з платнею 120 карбованців на рік, а після революції 1917 року батюшку Горенка і його наступника Василя Івановича Пашкоду, останнього козичанського священника.[5]
Як ми це зʼясували: Церква одна, а посвяти в неї дві