Козичанка стає окремою парафією: перша церква 1780 року
До 1780 року козичанці були парафіянами сусідньої грузької церкви: своєї в селі не було, і хрестити, вінчати й ховати ходили за дві версти.[1] [2] Того ж року поміщик Харлінський поставив у Козичанці деревʼяну церкву й наділив її землею - відтоді село стало окремою парафією.[1][4] Це важить більше, ніж будівля: окрема парафія означає власні метричні книги, а отже - власну писану памʼять села. Хто шукає козичанські хрещення XVIII століття під Козичанкою, не знайде нічого: до 1780 року вони лежать у грузькій церкві.[1]
Церков було дві, і не одночасно, а одна після одної. Перша, поставлена 1780 року, згоріла, і на її місці звели другу, теж деревʼяну - церкву Різдва Христового.[1] Саме її памʼятають у селі: на її свято припадав козичанський Храм, другий день Різдва,[4] і саме її розібрали 1949 року.[4]
Посвята другої церкви доведена з кількох боків. Її називає Похилевич 1864 року,[1] її ж повторює монографія 2003-го,[4] під нею каталогізовані сповідний розпис 1802 року[8] і метричні книги 1896-го,[9] на неї спирається храмове свято[4] і Різдвяна Зірка в гербі села.[4]
Посвята першої церкви лишається відкритою, і ми її не називаємо. Похилевич 1864 року пише, що Харлінський збудував церкву «во имя Арх. Михаила», а після пожежі на її місці постала нинішня «во имя Рождества Христова» - дві посвяти в одному реченні, як дві точки однієї розповіді.[1] За цю версію є ще один доказ, і він на тій самій сторінці: материнська грузька церква, до приходу якої Козичанка належала до 1780 року, теж Архистратига Михаїла, і поставив її 1755 року той самий рід Харлінських.[1] Дочірня парафія, яка при відділенні бере посвяту материнської, - річ звичайна, і Похилевич тут не самотній свідок дивної назви, а свідок назви очікуваної. Але та сама обставина дає й найдешевше заперечення: стаття про Грузьке стоїть у книжці безпосередньо перед козичанською, і однакова посвята може бути слідом ока, що зіскочило на сусідній рядок.[1] Розсуджує тут лише те, що Похилевич дає протиставлення старої посвяти новій, а переписувач, який збився, дав би однаковість. Монографія 2003 року каже інакше: обидві церкви Різдва Христового.[4] Це повторено в ній вісім разів, але вісім повторів одного автора лишаються одним джерелом з однією помилкою, а не вісьмома свідченнями. Заголовки семи архівних справ за 1801-1831 роки теж називають козичанську церкву Різдва Христового - і тут потрібна обережність: справу 1801 року ми прочитали повністю, і посвяти в самому документі немає жодного разу.[3] Її вписав архівіст, описуючи справу; один раз нормалізувавши назву парафії, він поставить ту саму посвяту в усі її справи. Що доведе першу посвяту, сказано нижче, у переліку непідтвердженого.
Третя версія відкинута підрахунком. Опис справи 1827 року називає козичанську церкву «Різдва Пресвятої Богородиці».[10] Ми перерахували весь той опис: на 63 справи рядок «Різдва Пресвятої Богородиці» стоїть у ньому 22 рази - це найчастіше словосполучення опису, а козичанський запис у фонді єдиний такий проти чотирнадцяти інших.[10] Рука, що набила цей рядок двадцять два рази, на двадцять третьому дописала його за звичкою; це дешевше пояснення, ніж третя церква. Остаточно закриють питання пʼять аркушів самої справи - вони не оцифровані.
Хто служив. На початку XIX століття причт видно зі справ консисторії: дячок Іоанн Мачуговський, потім дячок Матвій Форсевич, який 1801 року подав скаргу на священника,[3] і священники - Михаїл Собиковський,[5] Климент Рубанович, Демʼян Пешковський[6] та Ієремія Махнович.[7] Жодного з цих імен монографія 2003 року не знає: єдиний священник, названий у ній на імʼя, - Микола Петрович Хотинський, який 1912 року значився вероучителем козичанського однокласного земського училища з платнею 120 карбованців на рік.[4]