Форсевич Матвій

12 листопада 1801 року дячок села Козичанки підписав прошення до митрополита Київського і Галицького Гавриїла. Підпис під ним стоїть такий: «Села Козичани дьячокъ Матѳей Форсевичъ».^[1]

Скаржився він на приходського священника Михайла, і навіть прізвище священника той самий аркуш подає двічі по-різному: у тексті прошення - Скибитовський, в архівній резолюції зверху - Скибитковський.^[1]

Суть скарги - житло і гроші. Указ на службу дячок отримав рік тому, але зиску з нього не мав жодного: священник жив у школі, на дячковому місці, іншого житла не давав, погрожував здати його в солдати за указом і підбурював громаду не тримати стихарного дячка, хоч громада, за словами самого дячка, тримати його погоджувалася. Бували періоди по десять тижнів без служби через нестачу дячків, бо священник хотів забирати собі всі доходи - і священницькі, і дячківські, - тоді як звичай велів ділити. Дячок писав, що має дружину й дітей, а власного житла не має й скитається по чужих селах і хатах, і просив «милостивої резолюції».^[1]

Консисторія прошення розглянула 15 листопада, а указ відіслала 28 листопада 1801 року за номером 5296.^[1]

Це рідкісний випадок, коли з архівної справи чути голос не установи, а людини: не скільки десятин мала церква, а де ночує родина того, хто в ній служить.^[1]

Служив він при цій церкві щонайменше дванадцять років. 1806 року на кривди й образи, завдані дячку Матвію Форсевичу, скаржився вже священник сусіднього Бишева Феофан Самборський, а 1813 року з ним судився інший козичанський священник, Михаїл Собиковський.^[2][3] Обидві ці справи ми знаємо тільки за заголовками; самі справи не відкривали.

Якій церкві він служив, з цієї справи не видно: посвяти документ не називає жодного разу, скарга йде просто «села Козичанки».^[1] Що з цього випливає для самої церкви, розказано на сторінці церкви 1780 року - там і питання про її посвяту, і те, чим воно розсудиться.

Одна буква, яка водить за ніс

Прізвище в самому документі написане Форсевич. А от файл скана на Wikimedia Commons названо «...Матвія Фросевича» - переставлені літери, і в такому вигляді прізвище вже схоже на козичанських Форостовців, яких у селі теж вистачало.^[1] Це різні прізвища, і плутанина породжена лише зіпсованою формою: у документі стоїть «Форсевичъ».

Як ми знаємо, що це саме він

Крім цієї справи, прізвище Форсевич трапляється в іменному покажчику метричних книг Київської губернії - там вісім осіб, і всі вісім сідають на Київський повіт, той самий, до якого завжди належала Козичанка.^[4] Прізвище рідкісне, і спокуса зібрати з цих восьми одну родину велика. Тому варто чесно розділити, що ми знаємо, а що припускаємо.

Знаємо ми рівно одне: у Козичанці 1801 року служив дячок Матвій Форсевич.^[1] Це стоїть у документі, який ми прочитали від першої до останньої сторінки.

Припускаємо три речі, і кожна тримається лише на збігу.

Перше: що «Матфей Форсевич», смерть якого записано 17 березня 1849 року, - це він. За роками сходиться, за повітом сходиться, але села в записі немає.^[4]

Друге: що по батькові дячка - Семенович. Це з іншого запису: 16 травня 1819 року помер Филипп Форсевич, і батьком його названо «Матфея Семенова Форсевича».^[4] Тобто десь у Київському повіті на початку XIX століття жив Матвій Семенович Форсевич і мав дорослого сина. Чи це наш дячок, покажчик не каже.

Третє: що Иосиф Матфеев Форсевич, який вінчався 7 січня 1845 року, - його син. Тут аргумент тільки один, по батькові.^[4]

Розсудить усі три те саме: сам аркуш метричної книги. У записі про смерть пишуть село й вік померлого, у записі про шлюб - звідки наречений і чий він син. Адреси плівок відомі, аркушів ніхто ще не читав.

І окремо про пастку. Поле «Місце» в цьому покажчику ненадійне: воно вже розходилося з підписом плівки на іншому записі, і в такому спорі правий підпис плівки. Тому два записи Форсевичів, які покажчик привʼязує - один до Вільшки, другий до «Грузьської», - ми не переносимо на Козичанку і не переносимо нікуди взагалі, поки не побачимо аркуша.^[4]

Ниточка, яка може виявитися родиною

У тому самому шлюбі 7 січня 1845 року наречену звали Анна Филиппова Махнович.^[4] Прізвище Махнович у Козичанці не чуже: 1831 року до тутешньої церкви перевели священника Ієремію Махновича.^[5]

Це варте того, щоб записати, і не варте того, щоб із цього робити висновок. Спільне село, спільне прізвище чи спільне заняття звʼязком між людьми не є; звʼязок виводиться тільки з документа, де обох названо разом. Тут такого документа поки немає - є одна сторінка метричної книги, якої ми не бачили, і на ній, можливо, стоїть відповідь.