У 1864-му чужа думка, у 1971-му - рік і князь
· Небелиця
Похилевич 1864 року пише про давню волость обережно, як про чужу думку, і не називає ні року, ні князя. У довіднику 1971 року стоять і рік, і князь, а нового джерела між цими книжками не зʼявилося.
Лаврентій Похилевич 1864 року відвів селу півсторінки, і в тій півсторінці стоїть одне речення, написане з відкритою обережністю. Село, каже він, дехто вважає за «древняя Неблосская волость, принадлежавшая Печерскому монастырю».[3] «По мнѣнію нѣкоторыхъ» - тобто чужа думка, і хто ці «нѣкоторые», автор не називає. Ані року, ані імені князя в нього немає взагалі.
За сто сім років те саме твердження виглядає так: «В літопису під 1158 роком згадується село як місцевість, подарована князем Ярополком Ізяславичем Києво-Печерському монастирю.»[6] Одне речення, жодної виноски.
Між цими двома реченнями нового джерела не зʼявилося.
| Ланка | Що з нею сталося |
|---|---|
| Похилевич, 1864 | здогад названо здогадом[3] |
| Słownik geograficzny, 1885 | гасло перекладає Похилевича слово в слово, легенду викидає[5] |
| «Історія міст і сіл», 1971 | зʼявляються 1158 рік і Ярополк, застереження зникає[6] |
| «Національна книга памʼяті», 2008 | переказує довідник 1971 року майже дослівно[7] |
Польський довідник переклав гасло так ретельно, що всі числа збіглися до одного, і додав від себе рівно одну річ - zarząd lasów skarbowych, управління казенних лісів замість Похилевичевого одного офіцера.[5] Легенду про волость він не переказав.
Ланка, до якої не дійшов ніхто
Стаття Іпатіївського списку під 6666 роком (6666 - 5508 = 1158) це некролог: померла княгиня Анастасія, дочка Ярополка Ізяславича, удова сорок літ, усіх років вісім десятків і чотири.[1] Батька в тій статті згадано як приклад побожності, який дочка наслідувала: «Сей бо Ярополк оддав [монастиреві] все добро своє, Небльську волость, і Деревську, і Луцьку, і [маєтності] навколо Києва.»[4]
1158 рік це рік смерті дочки. Дарування батька стоїть у минулому часі, і сам Ярополк Ізяславич загинув 1087 року, за сімдесят один рік до цієї статті. Виглядає як вирок.
Вироком воно не є. Формула «у літописі під 1158 роком згадується» формально коректна: стаття справді стоїть під цим роком, і того, що дарування давніше, вона не приховує.[1] Ототожнення руйнує не дата. У тому самому реченні поруч із Небльською названо Деревську волость, а Радомишльщина це історична Древлянщина.[4] Небелицька земля теоретично могла входити в дарування - але як частина волості, названої без жодного топоніма, і сказати з цього про конкретне село не можна нічого.
Триста тридцять кілометрів
Географічний покажчик того самого видання ототожнює топонім без жодних вагань: «Небль, г. у Волин. з. … на п. бер. Припʼяті біля оз. Небль; нині - с. Нобель … Зарічненського р-ну Ровен. обл.»[4] Це Полісся на Припʼяті, за триста з гаком кілометрів звідси. Решта переліку сходиться з тим самим князем: Ярополк Ізяславич сидів на Волині й у Турові, і його «жизнь» це Луцька волость, Деревська і володіння навколо Києва.[4]
Той самий механізм, у тій самій книжці
«Нариси з історії Макарівського району» 2006 року приписують селу городище IX-XII століть. У нарисі про село (книжкові сторінки 345-348) городища немає ні словом. Речення стоїть за 276 сторінок від нього, у районній оглядовій довідці, і виглядає так: «Залишки давньоруських городищ ІХ-ХІІ століть виявлені у Бишеві, Андріївці, Мотижині, Небилиці, Рожеві, Чорногородці та поблизу сіл Козичанки, Великого Карашина, Мостища.»[8] Девʼять сіл одним рядком, датовані гуртом, без виноски і без імені археолога.
Чотири джерела, які мусили б це підтвердити, городища при селі не називають. Археологічна карта Володимира Антоновича 1895 року в цьому кущі називає Ніжиловичі, Ситняки й Рожів - Небелиці немає.[10] Рішення облвиконкому № 806 від 1970 року городища не має: обидві небелицькі позиції в ньому це братські могили.[12] Чинний перелік памʼяток археології району ставить при селі курганну групу.[13] А Михайло Кучера, описуючи цю саму лінію валів, перелічує городища так: «находятся городища в Бышеве, Мотыжине, Макарове».[11]
У списку з девʼяти сіл немає Макарова, городище якого Кучера називає прямо серед трьох на цій лінії.[11] Перелік, складений з археологічної літератури, пропустити його не міг.
І сам Євген Букет через шість років написав про це село протилежне: «закладена вона була як сторожка біля рудні без назви до 1764 року».[9]
Курган, який стоїть у сусідньому селі
Той самий том дає ще одну знахідку: «Поблизу села знаходився курган. Його розкопали в 1858 р. і виявили скелет людини, а при ньому залізну сокиру.» Це книжкова сторінка 349, і це вже друга сторінка нарису про Ніжиловичі.[8] Першоджерело знайшлося в Антоновича: «Нежиловичи. Въ раскопанномъ курганѣ въ 1858 году найденъ былъ скелетъ и при немъ: желѣзные: топоръ, часть сабли и замокъ.»[10]
Цитата, якої немає в Похилевича
Українська Вікіпедія подає в статті про село речення «На території селища існувало древнє городище» як цитату з Похилевича. У виданні 1864 року цього речення немає, як немає там ні валів, ні городищ. Числа поруч теж не звідти: 635 жителів замість 544.[14][3]
Що з давнини лишається справжнім
Змієвий вал XI століття, шифр 32-227-0114, довжина 35 кілометрів, висота до 2,7 метра.[13] Антонович описував саме цю лінію: «она у села Небылицы поворачиваетъ подъ острымъ угломъ къ юго-востоку и оканчивается у рѣки Здвижи при мѣстечкѣ Рожевѣ».[10] Кучера перекопав його траншеєю біля Борівки.[11] Вал старший за село на сім із гаком століть і належить місцевості, а не селу.
Курганна група 32-227-0145 при самому селі, III тисячоліття до нашої ери - I тисячоліття нашої.[13] Датування власне, не гуртове.
1770 рік - реєстр королівщин, де село вперше названо на імʼя серед Рожівського староства.[2]
Чого не встановлено
Хто такі «нѣкоторые» 1864 року, невідомо. Похилевич мав їх звідкись, і цілком можливо, що десь у літературі 1830-1850-х це ототожнення стоїть уже готове, з іменем автора.
Невідомо й те, коли з валу зробили городище: між Антоновичем і 2006 роком лежить сто одинадцять років. У котрій книжці за ці роки вал уперше став городищем, поки не встановлено. Не встановлено й те, що пишуть про село звіти польових розвідок Інституту археології по Макарівському району. А саме там могло б виявитися, що при селі таки щось є, просто не те й не тоді.
Відповідь має бути в обліковій картці памʼятки з паспортом обʼєкта: там названо рік обстеження, прізвище археолога й шифр.