«По мнѣнію нѣкоторыхъ» - і через сто років уже без застереження

13 серпня 2026 · Небелиця

Про село пишуть, що воно згадане в літописі під 1158 роком як дар князя Ярополка Ізяславича. Перший, хто це записав, назвав це чужим здогадом. Далі застереження знімали по одному.

Лаврентій Похилевич 1864 року відвів селу півсторінки, і в тій півсторінці є одне речення, написане з відкритою обережністю. Село, каже він, дехто вважає за «древняя Неблосская волость, принадлежавшая Печерскому монастырю».^[3] «По мнѣнію нѣкоторыхъ» - тобто чужа думка, і хто ці «нѣкоторые», автор не називає. Ані року, ані імені князя в нього немає взагалі.

За сто сім років те саме твердження виглядає так: «В літопису під 1158 роком згадується село як місцевість, подарована князем Ярополком Ізяславичем Києво-Печерському монастирю.»^[6] Одне речення, жодної виноски.

Між цими двома реченнями нового джерела не зʼявилося.

Польський довідник переклав гасло так ретельно, що всі числа збіглися до одного, і додав від себе рівно одну річ - zarząd lasów skarbowych, управління казенних лісів замість Похилевичевого одного офіцера.^[5] Легенду про волость він не переказав.

Ланка, до якої не дійшов ніхто

Стаття Іпатіївського списку під 6666 роком (6666 - 5508 = 1158) - це некролог: померла княгиня Анастасія, дочка Ярополка Ізяславича, удова сорок літ, усіх років вісім десятків і чотири.^[1] Батька в тій статті згадано як приклад побожності, який дочка наслідувала: «Сей бо Ярополк оддав [монастиреві] все добро своє, Небльську волость, і Деревську, і Луцьку, і [маєтності] навколо Києва.»^[4]

1158 рік - рік смерті дочки. Дарування батька стоїть у минулому часі, і сам Ярополк Ізяславич загинув 1087 року, за сімдесят один рік до цієї статті.

Але саме на цій арифметиці спростування будувати не можна. Формула «у літописі під 1158 роком згадується» формально коректна: стаття справді стоїть під цим роком, і того, що дарування давніше, вона не приховує.^[1] Спростовує ототожнення не дата, а географія. У тому самому реченні поруч із Небльською названо Деревську волость, а Радомишльщина це історична Древлянщина.^[4] Тобто небелицька земля теоретично могла входити в дарування - але як частина волості, названої без жодного топоніма, і сказати з цього про конкретне село не можна нічого.

Триста тридцять кілометрів

Географічний покажчик того самого видання ототожнює топонім без жодних вагань: «Небль, г. у Волин. з. … на п. бер. Припʼяті біля оз. Небль; нині - с. Нобель … Зарічненського р-ну Ровен. обл.»^[4] Це Полісся на Припʼяті, за триста з гаком кілометрів звідси. Решта переліку сходиться з тим самим князем: Ярополк Ізяславич сидів на Волині й у Турові, і його «жизнь» - це Луцька волость, Деревська і володіння навколо Києва.^[4]

Той самий механізм, у тій самій книжці

«Нариси з історії Макарівського району» 2006 року приписують селу городище IX-XII століть. У нарисі про село (книжкові сторінки 345-348) городища немає ні словом. Речення стоїть за 276 сторінок від нього, у районній оглядовій довідці, і виглядає так: «Залишки давньоруських городищ ІХ-ХІІ століть виявлені у Бишеві, Андріївці, Мотижині, Небилиці, Рожеві, Чорногородці та поблизу сіл Козичанки, Великого Карашина, Мостища.»^[8] Девʼять сіл одним рядком, датовані гуртом, без виноски і без імені археолога.

Чотири джерела, які мусили б це підтвердити, городища при селі не називають. Археологічна карта Володимира Антоновича 1895 року в цьому кущі називає Ніжиловичі, Ситняки й Рожів - Небелиці немає.^[10] Рішення облвиконкому № 806 від 1970 року городища не має: обидві небелицькі позиції в ньому це братські могили.^[12] Чинний перелік памʼяток археології району ставить при селі курганну групу.^[13] А Михайло Кучера, описуючи цю саму лінію валів, перелічує городища так: «находятся городища в Бышеве, Мотыжине, Макарове».^[11]

У списку з девʼяти сіл немає Макарова, городище якого Кучера називає прямо серед трьох на цій лінії.^[11] Перелік, складений з археологічної літератури, пропустити його не міг.

І сам Євген Букет через шість років написав про це село протилежне: «закладена вона була як сторожка біля рудні без назви до 1764 року».^[9]

Курган, який стоїть у сусідньому селі

Той самий том дає ще одну знахідку: «Поблизу села знаходився курган. Його розкопали в 1858 р. і виявили скелет людини, а при ньому залізну сокиру.» Це книжкова сторінка 349, і це вже друга сторінка нарису про Ніжиловичі.^[8] Першоджерело знайшлося в Антоновича: «Нежиловичи. Въ раскопанномъ курганѣ въ 1858 году найденъ былъ скелетъ и при немъ: желѣзные: топоръ, часть сабли и замокъ.»^[10]

Цитата, якої немає в Похилевича

Українська Вікіпедія подає в статті про село речення «На території селища існувало древнє городище» як цитату з Похилевича. У виданні 1864 року цього речення немає, як немає там ні валів, ні городищ. Числа поруч теж не звідти: 635 жителів замість 544.^[14][3]

Що з давнини лишається справжнім

Змієвий вал XI століття, шифр 32-227-0114, довжина 35 кілометрів, висота до 2,7 метра.^[13] Антонович описував саме цю лінію: «она у села Небылицы поворачиваетъ подъ острымъ угломъ къ юго-востоку и оканчивается у рѣки Здвижи при мѣстечкѣ Рожевѣ».^[10] Кучера перекопав його траншеєю біля Борівки.^[11] Вал старший за село на сім із гаком століть і належить місцевості, а не селу.

Курганна група 32-227-0145 при самому селі, III тисячоліття до нашої ери - I тисячоліття нашої.^[13] Датування власне, не гуртове.

1770 рік - реєстр королівщин, де село вперше названо на імʼя серед Рожівського староства.^[2]

Чого не встановлено

Хто такі «нѣкоторые» 1864 року, ми не знаємо. Похилевич мав їх звідкись, і цілком можливо, що десь у літературі 1830-1850-х це ототожнення стоїть уже готове, з іменем автора.

Не знаємо й того, коли з валу зробили городище: між Антоновичем і 2006 роком лежить сто одинадцять років, у які ми не заглядали. Звіти польових розвідок Інституту археології по Макарівському району ми не читали, і саме там могло б виявитися, що при селі таки щось є, просто не те й не тоді.

Відповідь має бути в обліковій картці памʼятки з паспортом обʼєкта: там названо рік обстеження, прізвище археолога й шифр.