Нуль актів проти двохсот чотирнадцяти
За описом фонду цього села в архіві немає взагалі. За пофондовою базою в тому самому фонді лежать 214 актів по ньому. Обидва твердження правдиві.
Опис фонду - перше, куди йдуть по документи села. Він каже, які справи є, за які роки і про які населені пункти.
По цьому селу він каже: нічого. Жодного разу на весь фонд, у чотирьох з гаком тисячах рядків.
А в тому самому фонді лежать 214 актів по цьому селу.[1]
Чому обидві відповіді правильні
Опис описує справи, а не їхній зміст.
Книга реєстрації актів - це не книга одного села. Сільрада вела її на кущ населених пунктів, і в заголовок опису потрапляли ті назви, які укладач визнав за потрібне виписати: центр сільради, найбільші села. Хутір, з якого за рік два записи, у заголовок не потрапляв.
Село від цього не зникає. Воно лежить усередині чужих справ - у рядках актів, а не в заголовку.
Тому «в описі немає» означає рівно одне: назви немає в заголовку. Про вміст справ це не каже нічого.
Як його врешті знайшли
Через пофондову базу реєстрації актів, яка індексує не заголовки справ, а самі записи - по населеному пункту, названому в акті.[1] Вона й дала 214 актів там, де опис мовчав.
Далі перевірка пішла в самі справи, і там зʼясувалася друга річ, важливіша за першу. Рядки цього села лежать на аркушах, які в наших власних робочих описах були приписані сусідньому селу: справа та сама, аркуші сусідні, села різні. Розбирати такий блок доводиться поаркушно - інакше акти одного села тихо дістаються іншому.[2]
Чому мале село випадає з опису найчастіше
Тут варто пояснити механіку, бо вона повторюється по всьому цьому кущу сіл.
Опис складали не в рік, коли книгу вели, а через десятиліття - по готових справах. Укладач бере зшиток, дивиться титул і перші аркуші й пише заголовок: чия сільрада, які роки, які села. Хутір, який дав за рік два-три записи десь посеред зшитка, у цей заголовок не потрапляє - для нього просто немає рядка.
Далі заголовок живе власним життям. Він стає тим, за чим шукають; з нього роблять покажчики; його індексують пошукові системи. А зміст справи лишається там, де був, - усередині.
Тому за назвою малого села в описі не знаходиться нічого не тому, що документів немає, а тому, що вони ніколи й не були в ньому названі.
Що з цього випливає для пошуку
Коротко: опис фонду не годиться для відповіді «документів немає». Він годиться для відповіді «є справи, названі так-то».
Якщо село мале - хутір, слобідка, присілок, - шукати треба трьома шляхами поспіль:
- пофондова база актів, за назвою пункту в самому записі;
- справи сільради, до якої село належало того року (а не сьогодні);
- поаркушний перегляд блоку, якщо база вказала на справу без деталей.
Перший шлях дешевий, третій дорогий. Але тільки третій відповідає на питання «скільки їх насправді».
Чого не встановлено
Скільки з тих 214 актів - смерті голодних 1932-1933 років, з роботи по цьому селу поки не видно: перебрано не всі. Тому на сторінці стоїть те, що прочитано поаркушно, а не число з бази.
І окремо лишається хутір Квасівочка, який стоїть у покажчику тієї самої бази й не трапляється більше ніде: ні в чинному кодифікаторі, ні в довідниках 1946-1947 років, ні на картах. Або це стара назва, що вийшла з ужитку раніше за всі довідники, або описка в самому покажчику. Розсудить справу заголовок справи, у якій цей хутір названо.