Маєток з торгів в однієї родини, виплати - вдові з іншої
Опис архівного фонду - це перелік назв справ, і вісім таких назв підряд складаються в двадцять два роки судової тяганини однієї вдови. Найдивніше в тому переліку стоїть рядок про сирітські гроші.
Два рядки в одному архівному описі стоять поруч. «Продаж маєтку сиріт Козицького з торгів», 1815-1821. «Виплати Воротницькій із сирітських сум», 1816. Козицький - дячок, рукоположений 1799 року; Воротницька - вдова попереднього священника, родина інша. Звідки взялися ті сирітські суми, заголовок не каже.
Опис фонду - це таблиця: номер справи, рік, кількість аркушів і назва, складена архівістом для того, щоб замовлення можна було виписати не відкриваючи коробки. Читають його як каталог. По цьому селу описи Київської духовної консисторії тримають сімнадцять парафіяльних справ за 1799-1829 роки.[2] Вісім із них - про тих самих трьох людей.
Вісім рядків
| Роки | Що стоїть у заголовку |
|---|---|
| 1799 | рукоположення дячка Михаїла Козицького |
| 1800 | позов удови попереднього священника Феодори Воротницької |
| 1814 | позов Воротницької знову |
| 1814 | смерть Козицького |
| 1814-1815 | переміщення Севастьяна Гороновського |
| 1814-1815 | штраф Гороновському за незаконне виселення вдови з дому |
| 1815-1821 | продаж маєтку сиріт Козицького з торгів |
| 1816 | виплати Воротницькій із сирітських сум |
1799. У селі три роки як стоїть нова деревʼяна церква Архангела Михаїла, поставлена 1796 року на місці давнішої.[3] Причт при ній складається заново: цього року рукополагають дячка Михаїла Козицького.
1800. Зʼявляються двоє, кого в попередньому рядку не було: попередній священник, уже покійний, і його вдова Феодора Воротницька, у якої до когось претензія. Прізвища відповідача заголовок не називає.
1814. Той самий позов тієї самої вдови. Між двома рядками чотирнадцять років, і за ці чотирнадцять років в описі більше немає нічого про цю справу. Тобто або справа тривала весь час, або її подали вдруге.
1814, другий рядок. Помирає Козицький. Того самого року консисторія переміщує Севастьяна Гороновського.
1814-1815. І одразу за переміщенням - штраф Гороновському «за незаконне виселення вдови з дому». Вдова, яка судиться з 1800 року, за пʼятнадцять років усе ще живе в парафіяльному домі, і перше, що робить новоприбулий, - виселяє її.
1815-1821. Маєток сиріт Козицького продають з торгів. Справа тягнеться шість років.
1816. Виплати Воротницькій із сирітських сум.
Вісім рядків склалися в сюжет із початком і кінцем: удова судиться півтора десятка років, її виселяють, винного штрафують, майно покійного дячка йде з торгів, і наступного року вдова отримує гроші. Звідси напрошується висновок, що гроші з проданого майна однієї родини йдуть удові другої.
Заголовок складав архівіст
Назву справи він складав за предметом звернення, а не за ухвалою. «Про накладення штрафу» описує те, з чим до консисторії прийшли. Чи наклали той штраф, чи зняли його по скарзі, чи Гороновський оскаржив і виграв - у заголовку немає жодного слова. «Позов удови» так само мовчить про те, хто виграв позов.
Друга властивість того самого роду: заголовок буває просто хибним. У цьому ж фонді одна справа 1814 року називає нашу церкву храмом святого Миколая, тоді як шістнадцять інших - святого Михаїла; більше того, той самий священник, якого вона переводить «до св. Миколая», роком пізніше служить у справах при церкві св. Михаїла.[2] Найпростіше пояснення - описка в назві справи.
Отже сюжет, який щойно склався, - це вісім разів, коли до Києва принесли папір. Порядок звернень у ньому є, ходу подій немає, і жоден із восьми рядків не каже, чим справа скінчилася.
Що видно й без читання
Дати видно без жодного аркуша.
Консисторія повертається до цієї парафії щонайменше вісім разів за двадцять два роки, і в тому самому проміжку йдуть інші справи звідси: розшук біглого паламаря Матвія Павловського, уже виключеного з духовного звання (1815-1817), крадіжка грошей із церкви в травні 1817 року на двадцять три аркуші, справа про орендаря Зельмана, який спонукав селянку-вдову Дарію Силиху позбутися позашлюбної дитини (1817-1818).[2]
Через сімнадцять років по останній із восьми справ сповідний розпис 1838 року рахує в парафії шістдесят чотири двори.[1]
Чого не встановлено
Під усім, що вище, лежить сам опис фонду 127 - та сама таблиця, з якої виписують замовлення, - і жодного скану аркуша.[2] Тому мотивів у цьому тексті немає: чого хотіла Воротницька, чого боявся Гороновський, за що його штрафували насправді, у заголовках не стоїть.
Читання варті дві справи з восьми. У справі про штраф (1814-1815) має бути ухвала консисторії, тобто відповідь на питання, хто в цій сварці мав рацію. У справі про продаж маєтку з торгів (1815-1821) - опис майна й імена сиріт, тобто імена дітей священника, яких зараз немає ніде.
Питання закриють самі справи: обидві лежать у ЦДІАК, фонд 127, і замовляються в читальному залі за номерами з того самого опису.