Сповідний розпис 1838 року: посеред аркуша кінчається село

Наприкінці розпису парафіяльний причт засвідчив написане й назвав парафію дослівно: «Села Нижиловской Свято михайловской церкви». У тому ж засвідченні стоїть число дворів - 64.^[1] На двох кадрах, які ми прочитали по дворах, - двори з пʼятдесятого по шістдесят четвертий, 14 дворів і 102 душі.

«ДЕРЕВНЯ …» посеред аркуша

Усередині кадру, між двома звичайними рядками, стоїть заголовок нової секції - слово «ДЕРЕВНЯ» й назва. Люди, записані після нього (двори 59-64), живуть уже не в Ніжиловичах: вони парафіяни тієї самої церкви, але мешканці іншого поселення.^[1] Сповідний розпис описує парафію, а парафія була ширша за село, і межа між ними проходить прямо посеред аркуша.

Іменний покажчик, за яким це найлегше шукати, цієї межі не бачить: він ставить «Nizhylovychi» всім записам парафії підряд.^[2] Помилки в читанні при цьому немає - ми звірили кадр із покажчиком рядок у рядок, і вісім осіб поспіль збіглися в тому самому порядку.^[1][2] Покажчик читає папір правильно; він просто приписує одне місце цілій книзі. Хто візьме з нього ці двори, отримає шість чужих дворів у своєму селі.

Назву тієї деревні ми прочитали як Хомовка: у слові сім літерних місць, четверте кругле «о», під рядком немає жодного виносного елемента, а вибір між «Х» і «К» зробили за еталоном складу «хо», написаним тією самою рукою двома рядками нижче.^[1]

Це читання підтверджує Похилевич: описуючи парафію 1864 року, він називає при ній одне-єдине приписне село: «Къ Нижиловичской церкви приписана деревня Хомовка, при рѣчкѣ Бѣлкѣ и довольно большомъ озерѣ, въ 15-ти верстахъ отъ Нижиловичъ. Жителей обоего пола 86».^[3] Написання те саме, що на аркуші, а «одне-єдине» пояснює, чому переписувач узагалі поставив цей заголовок посеред книги: іншого приписного села, з яким його можна було б сплутати, у цієї церкви не було. У томі репресованих є Заглинський Данило Артемович, який народився в Хомівці, а жив у Ніжиловичах.^[4]

Дві речі, на яких тут легко помилитися

Стовпець «Число дворовъ» заповнено механічно: номер стоїть на кожному четвертому чоловічому номері, чотирнадцять позначок підряд.^[1] Межею родини він не є, і рахувати по ньому родини марно. Двір 54 у нумерації взагалі пропущено.

Друге - написання прізвищ. Голоденко і Головатенко в цьому розписі ми свідомо лишили двома прізвищами, а не звели до одного: у документі вони стоять окремо, і саме в такому вигляді траплятимуться тому, хто шукатиме своїх за покажчиком.^[1] Обидва рядки, до речі, лежать у дворах після заголовка «ДЕРЕВНЯ», тож ніжиловицькими родами вони не є.^[1]

Дві родини, які видно цілком

На прочитаних дворах видно два роди в трьох поколіннях. Поливачі: Афанасій Алексѣевъ, 79 років, і сини Симеонъ, Деомидъ, Никита з дітьми.^[1] Окремий рядок «Сироты Никиты Поливача», Ѳеодоръ 23 років і Харитонъ 16, стоїть уже після заголовка «ДЕРЕВНЯ», тобто в чужих дворах: одне прізвище стоїть по обидва боки межі, і побачити це можна лише при читанні по дворах.^[1] Левченки: Петръ Фомичъ, 67 років, і сини Прокоппій та Іосифъ. Імена й вік стоять тут так, як їх записав причт, і ми їх не осучаснювали.

Для пошуку. Іменний покажчик знає це село під сучасною формою - Nizhylovychi, Ніжиловичі, - і по сповідному розпису 1838 року дає 107 записів.^[2] Імперська форма з довідника місць у цій колекції не працює.

Початок справи - двори з першого по сорок девʼятий - знято на попередній бобіні плівки, і ми його не бачили.^[1] Там стоїть заголовок секції самого села, і доки він не прочитаний, межа парафії відома нам лише з одного боку.

Як ми це зʼясували: Двадцять два роки, зшиті з восьми заголовків