Сповідний розпис 1838 року: посеред аркуша кінчається село

Наприкінці розпису парафіяльний причт засвідчив написане й назвав парафію дослівно: «Села Нижиловской Свято михайловской церкви». У тому ж засвідченні стоїть число дворів - 64.^[1] Зведена таблиця на тому самому аркуші дає на всю парафію 208 посполитих чоловіків і 196 жінок. На двох кадрах цієї плівки - двори з пʼятдесятого по шістдесят четвертий: 14 номерів дворів і 102 душі за нумерацією самого розпису.

«ДЕРЕВНЯ …» посеред аркуша

Усередині кадру, між двома звичайними рядками, стоїть заголовок нової секції - слово «ДЕРЕВНЯ» й назва. Люди, записані після нього (двори 59-64), живуть уже не в Ніжиловичах: вони парафіяни тієї самої церкви, але мешканці іншого поселення.^[1] Сповідний розпис описує парафію, а парафія була ширша за село, і межа між ними проходить прямо посеред аркуша.

Іменний покажчик, за яким це найлегше шукати, цієї межі не бачить: він ставить «Nizhylovychi» і тим записам, що стоять після заголовка.^[2] Помилки в читанні при цьому не видно: вісім осіб із кадру стоять у покажчику з тими самими іменами й у тому самому порядку.^[1][2] Тобто покажчик підводить не читанням, а місцем: одну назву він ставить і селу, і деревні. Хто візьме з нього ці записи, отримає у своєму селі людей з іншого поселення.

Назва тієї деревні читається як Хомовка: у слові сім літерних місць, четверте кругле «о», під рядком немає жодного виносного елемента, а на «Х», а не «К», вказує склад «хо», написаний тією самою рукою нижче на тій самій сторінці.^[1]

Це читання підтверджує Похилевич: описуючи парафію 1864 року, він називає при ній одне приписне село: «Къ Нижиловичской церкви приписана деревня Хомовка, при рѣчкѣ Бѣлкѣ и довольно большомъ озерѣ, въ 15-ти верстахъ отъ Нижиловичъ. Жителей обоего пола 86».^[3] Написання те саме, що на аркуші. У томі репресованих є Заглинський Данило Артемович, який народився в Хомівці, а жив у Ніжиловичах.^[4]

Дві речі, на яких тут легко помилитися

Стовпець «Число дворовъ» заповнено механічно: номер стоїть на кожному четвертому чоловічому номері, чотирнадцять позначок підряд.^[1] Межею родини він не є, і рахувати по ньому родини марно. Двір 54 у нумерації взагалі пропущено.

Друге - написання прізвищ. «Голоденко» і «Головатенко» в цьому розписі стоять двома окремими записами, і обидва прочитання непевні: у першому четверта літера може бути «д», «ж» або «в», у другому змазано середину слова.^[1] Серед прізвищ цього розпису покажчик має «Головатенко» і «Головенко».^[2] Обидва рядки стоять у дворах після заголовка «ДЕРЕВНЯ», тобто 1838 року ці родини записані серед мешканців деревні, а не самого села.^[1]

Дві родини, які видно цілком

На цих дворах видно два роди в трьох поколіннях. Поливачі: Афанасій Алексѣевъ, 79 років, і сини Симеонъ, Деомидъ, Никита з дітьми.^[1] Окремий рядок «Сироты Никиты Поливача», Ѳеодоръ 23 років і Харитонъ 16, стоїть уже після заголовка «ДЕРЕВНЯ», тобто в чужих дворах: одне прізвище стоїть по обидва боки межі.^[1] Левченки: Петръ Фомичъ, 67 років, і сини Прокоппій та Іосифъ. Імена й вік стоять тут так, як їх записав причт.

Для пошуку. Іменний покажчик знає це село під сучасною формою - Nizhylovychi, Ніжиловичі, - і по сповідному розпису 1838 року має 107 записів.^[2] Записи села в цій колекції можна шукати й за формою з довідника місць, Nizhilovichi.

Початок справи, двори з першого по сорок девʼятий, знято на попередній бобіні: перед кадрами розпису на цій плівці стоїть плашка «CONTINUED FROM ANOTHER ROLL».^[1] Заголовка секції для дворів перед заголовком «ДЕРЕВНЯ» на цих двох кадрах немає.^[1]

Як ми це зʼясували: Маєток з торгів в однієї родини, виплати - вдові з іншої