На камені 207, у книжці 174
Про загиблих у Другій світовій по цьому селу ходить пʼять чисел. Три з них рахують зовсім інших людей, а вибрати між двома останніми можна лише за написом на камені.
По цьому селу зібралося пʼять воєнних чисел, і рахують вони різні речі.
| Число | Що воно рахує | Звідки |
|---|---|---|
| 31 | передплатників районної газети, лютий 2012 року | «Макарівські вісті»[1] |
| 150 | нагороджених орденами й медалями | «Історія міст і сіл» 1971[2] |
| 260 | вивезених на примусові роботи до Німеччини | «Макарівські вісті» 2017[3] |
| 174 | загиблих і зниклих безвісти на фронтах | «Нариси з історії Макарівського району» 2006[4] |
| 207 | воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів | облікова картка памʼятки, 1951 рік[5] |
Три числа не про загиблих
31 трапилося нам тому, що стояло в газеті поруч із назвою села. Це передплата на лютий 2012 року по поштовому відділенню Ніжиловичі.[1] До війни воно не має стосунку взагалі, і в переліку стоїть лише як попередження: збіг сусідства в тексті це не звʼязок.
150 - нагороджені. Формулювання в книжці 1971 року просте: «за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 150 жителів села нагороджені орденами й медалями Союзу РСР».[2] Живих і полеглих це число не розділяє, бо й не мало розділяти.
260 - вивезені до Німеччини. Це число стоїть у двох місцях - у таблиці «Макарівських вістей», зведеній редакцією за матеріалами ДАКО, і в переказі «Нарисів» 2006 року, - але за незалежне підтвердження це брати не можна: обидва тексти виходять з одного районного краєзнавчого кола, а число з «Нарисів» дійшло до нас через Вікіпедію. Редакція при цьому пише про свою таблицю чесно: «отримана нами цифра не остаточна і вона потребує уточнення».[3]
Отже пʼять чисел - це не пʼять версій однієї величини: це чотири різні величини й одна суперечність.
174 і 207
174 дають «Нариси з історії Макарівського району» 2006 року: односельці, які «загинули та пропали безвісти на фронтах».[4] Число стоїть там не саме - поруч у тому самому ряду Небелиця 127, Рожів 256, Королівка 186. Ряд по всьому району, зведений однією рукою, зазвичай робиться з одного набору списків, і це головний аргумент за 174. Аргумент неповний: восьми сторінок про село ми не бачили й читаємо число через переказ.
207 стоїть у назві памʼятки: «Памʼятник жертвам фашизма та памʼятник на честь 207 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни», 1951 рік, охоронний № 1655.[5] Сам номер підтверджує незалежно обласний перелік 2003 року, позиція 664.[6]
Число, яке живе всередині назви
Облікова картка описує обʼєкт: що в центрі села стоїть памʼятник, коли він відкритий і під яким номером стоїть на обліку. Число 207 у ній - частина власної назви обʼєкта, переписаної з каменя або з акта приймання 1951 року. Хто, коли і за яким списком порахував тих 207, картка не каже й не мусить казати.
Рішення облвиконкому 1970 року, позиція 584, обліковує в селі «Братську могилу воїнів Радянської Армії, які загинули за визволення села».[7] Це інша категорія людей: полеглі за село приходять сюди ззовні, односельці йдуть звідси. Чи це два обʼєкти, чи один, описаний двома різними канцеляріями через тридцять років, з паперів не видно, і поки не видно - ми рахуємо їх окремо.
Тридцять три людини
Різниця між 174 і 207 - тридцять три. Для села, у якому близько 1970 року жило 1442 душі, це не похибка округлення й не описка набірника: округлюють до десятків, а тут жодне з двох чисел до десятка не округлене.
Пояснень може бути кілька, і жодного з них ми не перевіряли. Памʼятник міг рахувати ширше - разом із тими, хто загинув в окупації, а не на фронті. Він міг рахувати й хутір: до Ніжиловицької сільради 1947 року був приписаний хутір Улянівка, і призваний із хутора цілком міг лягти на сільський камінь.[8] А «Нариси» могли рахувати за поіменним списком, коротшим за напис.
Кожне з цих пояснень перевіряється написом на памʼятнику.
Що зробити тому, хто буде в селі
Памʼятник стоїть у центрі, підійти до нього можна вільно. Перепишіть, що на ньому написано.
Дві фотографії 2020 року ми роздивилися: обидві зняті з-за дороги, камінь стоїть за огорожею й наполовину закритий деревами, і жодної іменної плити на них не видно. Це обеліск із вінком біля підніжжя, а не стіна з іменами, яка є в сусідніх селах. Кут зйомки один, зворотного боку не видно, тому нічого це не доводить - але цілком може виявитися, що імен на камені немає взагалі, а 207 живе тільки в назві облікової картки. Тоді відповіддю буде саме це, і вона теж варта поїздки.
Знімок кожної плити цілком, щоб було видно її межі, і далі знімки частинами, щоб читалися рядки. Заголовок над списком: саме він каже, кого камінь рахує, односельців чи полеглих за село, і саме його переказ звичайно губить. Імена переписуються в тому порядку, як стоять, з ініціалами як на камені. Наприкінці - кількість рядків, порахована по плитах, і окремо відповідь на питання, чи стоїть поруч другий памʼятник.
Тоді замість числа буде список імен, у якому кожен, хто шукає свого прадіда, зможе знайти рядок.
Що лишається невідомим
Ми не знаємо, скільки односельців не повернулося. На сторінці села стоять обидва числа з назвою джерела при кожному, і жодне не названо правильним.
Поіменного списку загиблих ми не маємо. «Книга памʼяті України», том 4 по Київській області, куди входить Макарівський район, відома нам самим описом - Київ, 1995, 864 сторінки, - але самої книжки ми не бачили; електронна база дає на всю область 770 записів і поля «село» не має взагалі.
Тому черга така: напис на камені, а тоді вже той том. Перше може зробити людина з телефоном за годину, друге - людина в бібліотеці за день.