Сто сімдесят чотири проти двохсот семи
Односельців, які не повернулися з фронту, у Ніжиловичах рахують двома різними числами.
«Нариси з історії Макарівського району» кажуть, що загинули та пропали безвісти на фронтах 174[1]. Облікова картка памʼятника, відкритого в центрі села 1951 року, називає обʼєкт «памʼятник жертвам фашизма та памʼятник на честь 207 воїнів-односельців, що не повернулися з фронтів війни», охоронний номер 1655[2]; той самий номер, той самий рік і те саме село стоять в обласному переліку памʼяток 2003 року під позицією 664[3].
Різниця - тридцять три людини. Що саме кожне з них рахувало - чи ті самі роки, чи те саме коло людей, - із самих джерел не видно: ні «Нариси», ні облікова картка своєї мірки не називають. Докладніше про цю різницю - у розборі «Два камені, одне село».
Не плутати. Поруч із цією парою в довідниках стоять ще два великі числа, і жодне з них не про загиблих. 260 - це вивезені на примусові роботи до Німеччини, підрахунок за документами обласного архіву, і редакція, яка його робила, сама застерігає, що цифра не остаточна[6]. 150 - це нагороджені: «за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 150 жителів села нагороджені орденами й медалями Союзу РСР»[5]. Хто цитуватиме ці числа далі, мусить називати разом із ними джерело.
У серпні 1941 року окупаційна адміністрація зробила його центром підрайону «Ніжиловичі», до якого увійшла Комарівка, а тутешній староста підпорядковувався прямо Макарівській райуправі[7]. Тобто понад два роки, від серпня 1941-го й до визволення, у селі сиділа влада, вища за сільську, - і саме тому по ньому може існувати окремий фонд сільуправи, якого в каталогах обласного архіву ми поки не знайшли.
Що в селі було підпілля, підтверджує друковане джерело. «Історія міст і сіл» пише, що макарівська підпільна організація, створена в березні 1942 року на чолі з А. Г. Лопатою, мала групи «в селах Борівці, Бузовій, Гавронщині, Забуянні, Ніжиловичах, Макарівській Буді, Хмільній та інших»[5]. Ні назви групи, ні жодного імені книга не подає. Назву «Іскра» і пʼятеро імен ми маємо лише з одного переказу, і тому вони стоять нижче, серед неперевіреного.
Памʼяток війни у селі облік знає дві, і вони описані по-різному. Рішення облвиконкому 1970 року під позицією 584 називає «братську могилу воїнів Радянської Армії, які загинули за визволення села», з обеліском і залізобетонною скульптурою[4]. Картка під номером 1655 описує інше: памʼятник жертвам фашизму разом із памʼятником 207 воїнам-односельцям[2]. Один це комплекс чи два різні знаки, з паперу не видно, і ототожнювати їх без перевірки не можна.
Розсудити 174 і 207 можна за самим памʼятником: якщо на плитах стоять імена, їх перелічують. Поіменного списку загиблих у Другій світовій по цьому селу ми не маємо взагалі: потрібний том «Книги памʼяті України» по Макарівському району ми знайшли в описах, але самої книжки не бачили. Доти жодне з двох чисел не можна називати числом загиблих ніжиловичан.
Як ми це зʼясували: На камені 207, у книжці 174