Довідник дійшов до пожежних багрів, а заводів не назвав
Похилевич 1864 року перелічує в Плахтянці чотири заводи й два водяні млини. Довідник 1900 року описує село докладно, до пожежних багрів і драбин, а промислових закладів не називає в ньому жодного.
Похилевич 1864 року налічує в Плахтянці чотири заводи й два водяні млини - панський промисловий кущ; серед них «кирпичный и горшечный заводы».[3] «Список населенных мест Киевской губернии» 1900 року описує те саме село аж до пожежного реманенту й не називає в ньому жодного промислового закладу. Між двома описами тридцять шість років. Тож або заводи за ці роки зникли, або довідник їх пропустив, і з двох описів, поставлених поруч, не видно, котре з двох.
Мовчання це важить більше, ніж здається. Довідник 1900 року описує кожне село Київщини за одним планом: двори, люди, десятини, власник, система господарства, школи, пожежна частина - і окремим абзацом промислові заклади. Для села, про яке більше немає майже нічого, ця сторінка буває найповнішим описом за все XIX століття. Тому й пропуск у ній важив би багато: хто відкриє саму лише цю сторінку, про заводи не дізнається нічого.
Двічі в покажчику
В алфавітному покажчику довідника під літерою П село записане двічі, хутором і деревнею, обидва записи з відсиланням на сторінку 183, Київського повіту Макарівської волості.[2] Обидва ведуть на одну сторінку - ту саму, що описана нижче.
Сторінка 183, позиція 37
65 дворів, 328 жителів, з них 175 чоловіків і 153 жінки; 1842 десятини землі, з яких 1735 поміщикові й 107 селянам; власник веде господарство сам; трипілля і в нього, і в селян; одна школа грамоти; громадський запасний хлібний магазин; пожежна частина з двох бочок, пʼятьох багрів і чотирьох драбин, утримувана коштом громади.[1]
Стаття ціла, від землі до драбин. А промислового абзаца в ній немає. Укладач, який дорахувався пʼяти багрів і чотирьох драбин, цегельні не проминув би, як не проминув ні школи грамоти, ні громадського хлібного магазину.
Цей абзац у довіднику стандартний: він стоїть у статті кожного села, де промислові заклади є, і його відсутність у статті Плахтянки означає рівно те, що на 1900 рік їх у селі не було.[1] Похилевич і сам іде до цього: його друге видання, 1887 року, з усього переліку лишає самі млини, та й ті записує вже до мотижинського маєтку, з центром у Мотижині, містечку на 2175 жителів.[4] Іншого документа, який ловив би проміжок між 1887 і 1914 роками, немає, тож ця порожнеча і є єдиною датою згасання, яку можна назвати.
Ґуральня, яку поставили тут 1914 року, починала промисел заново, на порожньому місці. Між останньою згадкою панських заводів 1864 року і нею пів століття, і обидва описи з цього проміжку, 1887 і 1900 років, заводів уже не називають.
Чого не встановлено
Чи стала та ґуральня там, де стояли панські заводи, не каже жодне джерело: Похилевич місць не описує, а районний нарис 2006 року слова «на базі» при ній не вживає, хоч про пізніші ланки вживає двічі. Невідомо й те, що діялося між 1900 і 1914 роками: чи промисел лежав усі чотирнадцять років, чи його пробували відновити раніше.
Відповідь може дати страховий або поземельний опис мотижинського маєтку: у таких описах заводи позначені разом із місцем, де вони стоять.