Чотири заводи 1864 року, жодного 1900-го
Похилевич 1864 року перелічує в Плахтянці чотири заводи й два водяні млини. Довідник 1900 року описує село докладно, до пожежних багрів і драбин, а промислових закладів не називає в ньому жодного.
«Список населенных мест Киевской губернии» 1900 року це той довідник, з якого починається робота над кожним селом Київщини. Він дає двори, людей, десятини, власника, систему господарства, школи, пожежну частину і - окремим абзацом - промислові заклади. Для села, про яке більше немає майже нічого, ця сторінка буває найповнішим описом за все XIX століття.
Плахтянка в ньому є. Але за назвою її там не знайти.
У цифровій копії тому назви немає жодного разу
Розпізнаний текст цього видання калічить саме ті літери, з яких складається назва: сполука «Пл» читається то як «Ил», то як «Ід», то як «ІІ.ш», а «хт» перетворюється на «хи». Слова «Плахтянка» в копії немає жодного разу - не тому, що його немає в книжці, а тому, що воно записане іншими літерами.
Том при цьому цілий: сусідні назви - Макарівська волость, Копилів, Красногірка - читаються в тій самій копії справно. Розсипається вузьке місце, і назва села стоїть саме в ньому; поряд із нею гине й Мотижин, містечко на 2175 жителів[4] і центр того самого маєтку, до якого Плахтянка належала.
Ціле лишилося в алфавітному покажчику наприкінці книжки: він набраний іншим кеглем і вцілів там, де основний текст розсипався. Під літерою П стоїть рядок, у якому назва покалічена двічі, і обидва рази по-різному:
Илдхитннка хут. 183 Кіевскаго. Макаровской. ІІ.шхтянка дер.
Два записи, хутір і деревня, обидва на книжковій сторінці 183, обидва Київського повіту Макарівської волості.[2]
Що стоїть на сторінці 183
Позиція 37: 65 дворів, 328 жителів, з них 175 чоловіків і 153 жінки; 1842 десятини землі, з яких 1735 поміщикові й 107 селянам; власник веде господарство сам; трипілля і в нього, і в селян; одна школа грамоти; громадський запасний хлібний магазин; пожежна частина з двох бочок, пʼятьох багрів і чотирьох драбин, утримувана коштом громади.[1]
А промислового абзаца немає.
Чотири заводи, два млини, порожньо
За тридцять шість років до того Похилевич описував у Плахтянці чотири заводи й два водяні млини - панський промисловий кущ.[3] Друге його видання, 1887 року, з усього переліку лишає самі млини, та й ті записує вже до мотижинського маєтку. Довідник 1900 року перелічує промислові заклади в кожному селі, де вони є. У Плахтянки він не називає жодного.
Абзац про промислові заклади в цьому довіднику стандартний: він стоїть у статті кожного села, де такі заклади є, і його відсутність у статті Плахтянки означає рівно те, що на 1900 рік їх у селі не було.[1] Іншого документа, який ловив би проміжок між 1887 і 1914 роками, немає, тож ця порожнеча і є єдиною датою згасання, яку можна назвати.
Ґуральня, яку поставили тут 1914 року, починала промисел заново, на порожньому місці.
Чого не встановлено
Чи стала та ґуральня там, де стояли панські заводи, не каже жодне джерело: Похилевич місць не описує, а районний нарис 2006 року слова «на базі» при ній не вживає, хоч про пізніші ланки вживає двічі. Невідомо й те, що діялося між 1900 і 1914 роками: чи промисел лежав усі чотирнадцять років, чи його пробували відновити раніше.
Відповідь може дати страховий або поземельний опис мотижинського маєтку: у таких описах заводи позначені разом із місцем, де вони стоять.