Ґуральня, броварня і два заводи, а поруч них гончарі, що жили з горщиків
Похилевич пише, що після того, як поміщиця Сулимова купила село в Йосипа Шимановського, «по обилію здѣсь лѣса» тут «устроены винокурня, пивоварня, кирпичный и горшечный заводы, двѣ водяныя мельницы», а ще одного заводу, суконного, чекали до побудови.[1] Чотири заводи й два млини в селі, де той самий опис рахує 145 душ обох статей.
Той самий кущ перелічує й польський географічний словник: «gorzelnię, browar, cegielnię, zakład garncarski i 2 młyny wodne».[3] Два описи, зроблені різними людьми з різних боків кордону, дають ті самі чотири заклади й два млини.
Хто на цьому працював
Одразу за переліком заводів, тим самим абзацом, Похилевич каже й це:
«Впрочемъ собранные здѣсь помѣщичьи крестьяне крайне бѣдны и получаютъ единственное пропитаніе отъ горшечнаго производства, коимъ занимаются въ свободные отъ барщины дни».[2]
Селяни тут «собранные», тобто зведені сюди звідкись, і «крайне бѣдны» при повному ходу панського промислу. Годують їх власні горщики, ліплені у вільні від панщини дні, а не панські заводи.[2]
Через двадцять три роки лишилися млини
Друге видання Похилевича, 1887 рік, описує те саме село коротко. Заняттям жителів названо горшечне виробництво. З усього комплексу перелічено два водяні млини, і ті вже записані разом із лісом та землею до мотижинського маєтку.[5] Винокурні, пивоварні, цегельні й гончарного заводу в тому переліку немає.
Скільки землі мали при цьому самі селяни, той самий том називає числом: надільної землі 103 десятини на 72 ревізькі душі, тобто менш як півтори десятини на душу, а щорічний викупний платіж за неї 47 рублів 56 копійок.[5]
Рік купівлі: 1830 чи 1839
| Джерело | Рік | Як сказано |
|---|---|---|
| Похилевич, 1864 | 1830 | «Деревню эту помѣщица Сулимова купила въ 1830 году отъ Іосифа Шимановскаго»[1] |
Słownik geograficzny, том VIII | 1839 | «Wś ta w 1839 r. nabytą została przez Sulimowę od Józefa Szymanowskiego»[4] |
Продавець, покупниця й село ті самі. Різняться самі роки - на девʼять.
Звести їх друкованими текстами нічим: обидва автори подають рік як факт і обидва мовчать про підставу. Ці девʼять років можуть бути двома датами того самого переходу, угодою й уводом у володіння, а можуть бути опискою в одному з двох видань. Розсудити це можна лише за самою купчою, якщо її знайдуть у нотаріальних або межових справах Київської губернії.