Завод кормових антибіотиків став на спиртзаводі, а ґуральня перед ними - на порожньому місці
1958 року на базі плахтянського спиртзаводу побудували завод кормових антибіотиків. Працювало на ньому 164 робітники і 23 інженерно-технічні працівники.[6]
І дата, і обидва числа приходять з однієї книжки - районних нарисів 2006 року. Апарату посилань той том не має: на всю книжку в ньому один список із сорока восьми позицій, а під нарисом про Плахтянку не стоїть ані шифру справи, ані назви звіту.[6] Тому кожне число нижче ми називаємо разом із тим, хто його подав.
Слово «на базі» тут не фігура мови
Книжка 2006 року вживає слова «на базі» двічі, і обидва рази пізно: «на базі спиртзаводу» про завод 1958 року і «на базі біохімзаводу» про товариство 1993-го.[6][7] Тобто про ці дві ланки відомо, що вони стали на попередній фізично.
Про ланку 1914-1924 років такого слова немає, і спиртзавод 1924 року з ґуральнею 1914-го книжка прямо не звʼязує.
А от де стала сама ґуральня, не каже ніхто. Про неї в нарисі одне речення - «В 1914 р. тут було побудовано гуральню», - і слова «на базі» при ньому немає; у Похилевича місця панських заводів не описано зовсім.[6][5] Тобто тотожність майданчика 1830-х і 1914 року ми не стверджуємо.
Найдавніша ланка описана в Похилевича: Плахтянку 1830 року купила в Йосифа Шимановського поміщиця Сулимова й поставила тут панський промисловий кущ - про нього окремо.[5]
1900 рік: у селі немає жодного промислового закладу
«Список населенных мест Киевской губернии» описує кожне поселення губернії за одним шаблоном, і промислові заклади в ньому мають власний абзац - млини, ґуральні, цегельні, кузні перелічуються поіменно, з числом поставів і робітників при кожному.
Плахтянка стоїть у цьому томі позицією 37. У неї 65 дворів і 328 жителів, 1842 десятини землі, з яких 1735 поміщику й 107 селянам, власник - Андрій Владиславович Савицький, який веде господарство сам. Із закладів у селі названо одну школу грамоти, громадський запасний хлібний магазин і пожежну частину з двох бочок, пʼяти багрів і чотирьох драбин, утримувану коштом громади.[1]
Промислового абзаца в неї немає взагалі.[1]
Тобто за тридцять шість років між Похилевичем і статистиком панський комплекс - винокурня, броварня, цегельня, гончарний завод і два млини - згас цілком, і 1900 року в селі не працює жодне з них.[1] Те, що постало 1914 року, поставало вже на порожньому. Обидві краєзнавчі книжки, які ми прочитали, цього розриву не бачать - вони ведуть лінію від панської винокурні прямо до спиртзаводу.
Ланцюг, з двома ланками під документом
| Рік | Що | Хто про це каже |
|---|---|---|
| 1830-ті | винокурня, броварня, цегельня, гончарний завод, два водяні млини | Похилевич[5] |
| 1900 | промислових закладів у селі немає | статистичний опис губернії[1] |
| 1914 | побудовано ґуральню | нарис 2006 року[6] |
| 1924 | спиртзавод | нарис 2006 року[6] |
| 1932 | ґуральня працює | «Пролетарська правда»[2] |
| 1937 | «Плахтянський» серед заводів облспирттресту | «Пролетарська правда»[3] |
| 1940 | макет заводу на районній виставці | «Пролетарська правда»[4] |
| 1958 | завод кормових антибіотиків, 164 робітники і 23 ІТП | нарис 2006 року[6] |
| 1961 | реорганізовано на біохімзавод | нарис 2006 року[6] |
| 1967 | 25 910 кг кормового біоміцину | нарис 2006 року[6] |
| 1971 | «один з найбільших на Україні» | «Історія міст і сіл»[8] |
| 1993 | товариство ветпрепаратів на базі біохімзаводу | нарис 2006 року[7] |
Жирним у цій таблиці стоять чотири роки, які тримаються не на переказі.
Що газета сказала про завод, не збираючись про нього писати
27 січня 1932 року «Пролетарська правда» надрукувала фейлетон Семена Скляренка «За здорового коня»: «На шляху від Києва до Макарова, який іде через село Плахтянку, два тижні тому проти воріт плахтянської гуральні лежав труп коня».[2] Фейлетон про безгосподарність, ґуральня в ньому - орієнтир на дорозі: доводити її існування автор не збирався.
1937 року назва «Плахтянський» чотири рази стоїть у рекламних оголошеннях обласного спирттресту, серед його заводів.[3] А в грудні 1940 року на районній сільськогосподарській виставці в Макарові «піввімнати займає майстерно зроблений макет Плахтянського спиртозаводу - одного з найбільших виробництв».[4]
Після 1958-го
1961 року завод реорганізували на біохімічний, 1967-го він випустив 25 910 кг кормового біоміцину.[6] Радянський довідник 1971 року називає його «одним з найбільших на Україні» - і це єдина його характеристика заводу, жодного числа виробництва том не подає.[8]
1993 року на базі біохімзаводу відкрили ВАТ «Плахтянський дослідний завод ветпрепаратів», а 2000-го підприємство стало філією ВАТ ВНП «Укрзооветпромпостач».[7] Той самий майданчик і досі робить ветеринарні препарати.[9]
Чого ми не встановили
Точний рік переходу на антибіотики не сходиться між джерелами: нарис 2006 року й Вікіпедія кажуть 1958, описи самого підприємства - 1959-1960 з реконструкцією.[6][9] Немає в нас і того, що було між 1900 і 1914 роками: чи хтось намагався відновити панські заводи раніше, чи двадцять років село прожило без жодного виробництва. Відповідь може бути у фонді самого підприємства або обласного спирттресту в Державному архіві Київської області - ми його не замовляли.
Як ми це зʼясували: Чотири заводи 1864 року, жодного 1900-го