Список зібрали через шістдесят років, і три позиції в ньому неповні

У серпні 1932 року голова колгоспу імені Чубаря Тужик склав розподіл прибутків за рік і довів колгоспникам просту річ: якщо виконати план контрактації, колгосп лишиться без посівного фонду, а люди не отримають на трудодень нічого.^[2] За місяць перед тим райвиконком завів у кожному колгоспі «червону валку» для вивезення зерна - одну в Чубаря, другу в малокарашинському «12 років Жовтня».^[2] А 27 серпня районна газета писала, що управи колгоспів Великого Карашина й Рожева не борються з втратами врожаю і що голова карашинського колгоспу «пропиває врожай».^[2]

Колгоспник Гнат Степанович Кисленко заявив прилюдно, що коли їхня праця не оплачується, то й ходити в колгосп на роботу непотрібно; 26 жовтня 1932 року Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР вислала його на три роки за межі України.^[2][3] Перші опухлі в селі зʼявилися десь у середині тієї самої осені.^[2]

Скільки людей померло: три числа й жодного документа

Перші два числа рахували різні люди й різними способами: сільрада зводила звіт через шістдесят років після голоду, а вчитель історії обходив тих, хто його пережив. Третє число не рахував ніхто - воно просто виходить, якщо перелічити рядки в книзі. Розбіжність між 68 і 69 сидить усередині одного тому, і ми звірили обидві сторінки зі сканом, перш ніж покласти сюди перелік.^[1]

Звірити ці числа з документом поки ніяк. Книг актів про смерть Великокарашинської сільради за 1932 і 1933 роки немає ні в описах фонду, ні в базі актів цивільного стану, хоч аркуші цієї самої сільради за 1924 рік і за 1935-й у ній є.^[4]

Хто склав перелік і з чиїх слів

Мартиролог уклав Чапік Н. Б., учитель історії Великокарашинської школи, 1992 року, зі свідчень шести людей: Богдан Г. Т., 1905 року народження, Богданчук Л. О., 1919, Ворожбит А. Н., 1923, Ворожбит Л. А., 1912, Красної У. К., 1912, і Старовойт О. П., 1923.^[1] Наймолодшим із них на час голоду було десять років, найстаршій - двадцять вісім.

Це памʼять шістьох людей, а не облік: дат смерті том не подає в жодній позиції, вік стоїть лише в кількох.^[1]

Найближчий медпункт був за селом і на вісім сіл

Медичної допомоги в Карашині не було ніякої. Найближчий медпункт стояв у Рожеві й обслуговував вісім сіл одразу - Рожів, Карашин, Червону Слободу, Копіївку, Юрів, Ситняки, Небелицю (у книжці «Небилиця») і Садки-Строївку.^[2][1] До нього, пише нарис, хворі однаково не зверталися, «бо там ніяких ліків не було»; єдиними ліками називають хліб, «а його дістати неможливо».^[2]

Смерть від голоду фіксували там, де був медик і сільрада з книгою, - а тут не було ні першого, ні других записів.^[4] Фельдшер у самому селі зʼявився аж по війні: Ольга Захарівна Янчук завідувала карашинським ФАПом із 1945 року й пропрацювала понад сорок років.^[2] Тобто між голодом і першим власним медиком села - тринадцять років.

Скільки платили за трудодень, і звідки це відомо

Один абзац нарису має те, чого немає більше ніде в цій книжці, - архівний шифр. Після контрактації зібране в колгоспі імені Чубаря зерно поділили на три частини (посівний матеріал, фураж і решту колгоспникам), і вийшло «по 1,6 кг зерна та по 42 коп. грошима на трудодень».^[2] У дужках стоїть посилання: «КОДА, АФ 354, оп. 1, справа 968, аркуш 182».^[2]

«КОДА» - це, найпевніше, Державний архів Київської області, а «АФ 354» - його фонд 354. Якщо справа й аркуш існують, цей абзац перевіряється не переказом, а самою справою, і в нарисі він такий один. Ми цього ще не робили.

Одна описка в тому самому місці. Речення про весняну сівбу нарис починає словами «Весною 1935 р.», а виноску при ньому дає на районну газету «За соцтемпи» від 15 квітня 1933 року і про план сівби каже «на 15.04.1933 р.».^[2] Далі той самий абзац веде «В квітні 1933 р. постановою ЦК КП(б)У…». Тобто 1935-й тут описка, і читати треба 1933-й.

Чим рятувалися, нарис описує коротко: збирали гнилу картоплю, варили кору з дерев, а золоті й срібні речі возили до київського «Торгсину».^[2] Він же визнає, що старожилів, які пережили голод, ніхто не розпитував.

Сім прізвищ на дві третини переліку

У мартирологу тринадцять Орлюків, тринадцять Корнієнків і ще одна позиція самим прізвищем «Корнієнко»; далі пʼятеро Медведів, четверо Богданів, четверо Кириків, троє Конопацьких і троє Пюр.^[1] Разом це сорок шість позицій із шістдесяти девʼяти, тобто той, хто шукає тут предка, майже напевно шукає одне з цих семи прізвищ.

Три позиції надруковано без імені або без прізвища: «Ворожбит», «Корнієнко» і «Юхим Гаврилович».^[1] Ми лишили їх такими, як у книзі, і в переліку нижче вони стоять окремими рядками; так само лишилася «Медвіль Ярина», надрукована через «л» при пʼятьох «Медвідь» поруч, і «Корнієнко Агафія», яку том друкує двічі - у кінці однієї шпальти й на початку наступної.^[1] Виправити тут означало б домислити людину, якої ми не знаємо.

Як ми це зʼясували: Том обіцяє шістдесят вісім, друкує шістдесят девʼять