Змієв вал біля Лубського і розкопки 1983 року

Хутір Лупське, пише В. Обухівський у статті «Лубське» районних «Нарисів» 2006 року, лежить уздовж річки Лупи.^[1] У період Русі на лівому березі Лупи було селище, а в його південній частині, на високому пагорбі неподалік Ірпеня, стояло давньоруське городище прямокутної форми з валом і ровом. Стаття додає, що знаходять залишки кераміки середньовічної епохи. На підвищенні, за тією самою статтею, досі зберігся курган.

Вал у таблиці памʼяток

Таблиця памʼяток археології в тій самій книжці, у розділі Бишівської сільради, записує під № 4 «Змієв Вал» у селі Лубському і датує його XI століттям.^[3] Розмірів два: «10-12 м» і довжина 350 метрів. До чого належать 10-12 метрів, до ширини чи до висоти, у таблиці не підписано.^[3] Стан валу позначено як задовільний. Графи «Дата відкриття або виявлення» і «Дослідник» у цьому рядку порожні.^[3]

Наступний рядок, № 5, це поселення доби бронзи біля домівки лісничого на південно-східній околиці села. Воно лежить при зʼєднанні Лупи й Ірпеня, на краю надзаплавної тераси лівого берега Ірпеня і на правому березі Лупи.^[3] Його розміри 100 на 100 метрів, стан задовільний, а в графах відкриття й дослідника стоять «ІА НАНУ 1983» і прізвище Сєров О. В.^[3]

Що копали 1983 року

У тексті книжки про розкопки сказано двічі. У нарисі В. Обухівського «Археологічні памʼятки краю в далекому минулому» сказано: «У 1983 р. археологічною експедицією АН України був розкопаний оборонний вал біля Лупського».^[2] Далі той самий абзац каже, що результати «їх дослідження» підтвердили раніше висунуту гіпотезу про деревʼяну конструкцію валів. Ця конструкція «так добре збереглась в пропитаному вологою ґрунті, ніби дубові колоди покладені кілька років тому». Кінці колод були укладені на раніше вирубані чашки, і «тут зустрічається багато фрагментів гончарного посуду». Чи описано тут саме вал біля Лупського, з тексту не видно.^[2]

Стаття «Лубське» називає установу: 1983 року залишки Змійового валу розкопувала експедиція Інституту археології Національної академії наук України.^[1] У таблиці памʼяток рік 1983 і скорочення «ІА НАНУ» стоять при поселенні доби бронзи, а при валу графи відкриття й дослідника лишилися порожні.^[3] У переліку джерел наприкінці того самого нарису В. Обухівського під № 14 названо звіт М. П. Кучери «Отчет о работе экспедиции по исследованию Змиевых валов в 1983 г.» з шифром Інституту археології АН УРСР «Ф. 1983/39»; села в цьому записі не названо.^[5]

Сам М. П. Кучера описав ці розкопки в монографії «Змиевы валы Среднего Поднепровья» 1987 року. На його карті валів межиріччя Ірпеня й Тетерева село стоїть під № 21 як «Лупское», між Сосновкою і Черногородкою.^[6] Вал, за Кучерою, проходить «через огороды юго-восточной части с. Лупское до восточного края пруда в долине р. Лупа», а на північ від ставу залишки валу й рову збереглися на незабудованій заплавній частині села «на длину свыше 350 м».^[6]

1983 року, пише Кучера, у I (східному) валу біля Лупського досліджено «остатки срубов наилучшей сохранности».^[9] Розкоп розміром 8 на 13 метрів заклали в заплаві Ірпеня, за 100 метрів від надзаплавної тераси, на ділянці піщаного валу, який сильно оплив і був пошкоджений господарськими роботами. Повністю розкрили два зруби з проміжком між ними; поперек валу кожен мав 2,6-2,7 метра всередині й 3,10-3,15 метра зовні.

Зруби рубані «в обло с остатком», колоди майже всі дубові й лежать у півкруглих чашках.^[10] Зі східного, внутрішнього боку вздовж зрубів ішла додаткова стіна-крепіда з поздовжніх колод, скріплена поперечними стяжками; разом із крепідою конструкція мала 3,8 метра завширшки. Рову тут не було: «в заболоченной пойме отрыть ров было невозможно», і пісок для засипки зрубів привозили з іншого місця.^[10]

Той самий вал перерізано траншеєю № 1 за 115 метрів на північ від розкопу, там, де він виходить із заплави на плато.^[11] У цьому перерізі є рів із широким, 1,5 метра, півкруглим дном, глибиною 1,2 метра від основи валу й близько 3,5 метра завширшки вгорі. Під внутрішнім схилом трапилися обвуглені залишки двох поздовжніх дубових колод.

Під час розчистки зрубів 1983 року, за Кучерою, знайдено кілька десятків уламків ліпної кераміки раннього залізного віку, другої половини I тисячоліття до н. е., і ранньословʼянської, перших століть н. е. Тут він посилається на свій звіт 1983 року.^[7] Два уламки денець належать гончарним горщикам, які за грубими домішками в тісті датовано X-XI століттям. На тому самому малюнку подано ще уламок стінки горщика з насипу валу біля Лупського, з траншеї № 1.

Знахідки давньоруської кераміки з розкопу й траншей, пише Кучера, «чрезвычайно важны для датировки Лупского вала». Цей вал він вважає південним кінцем Першого валу межиріччя Ірпеня й Тетерева. Вони важливі й для датування Черногородського валу, що з ним сходиться.^[8] Висновок у нього такий: обидва вали споруджено не раніше кінця X - початку XI століття. Поруч, при впадінні Лупи в Ірпінь, лежить селище, куди люди періодично селилися від раннього залізного віку, і «очевидно», за Кучерою, у давньоруський час тут тимчасово жили будівельники валів.^[8]

Сторожовий курган

Серед ілюстрацій книжки є фото з підписом «Сторожовий курган біля Лубського. З фондів Бишівського історико-краєзнавчого музею».^[4] На тому самому розвороті надруковано карту змієвих валів району і фото зрубу І-го Бишівського валу.