Репресії в Людвинівці: четверо, і двоє з них учителі

Троє уродженців Людвинівки стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією», і всі три вироки припадають на пʼять місяців - з листопада 1937 по квітень 1938 року^[1].

Двоє з трьох - учителі.

Учитель київської школи

Андрій Олексійович Кирпач, 1893 року народження, уродженець Людвинівки, на час арешту жив у Києві й учителював у середній школі № 57. Трійка при УНКВС по Київській області, 20 листопада 1937 року, десять років позбавлення волі^[1].

Реабілітували його 1967 року - на двадцять два роки раніше за односельця Кухельного.

Учитель місцевої школи

Петро Степанович Бондаренко, 1896 року народження, учитель місцевої школи, - чотири роки позбавлення волі за вироком Київського обласного суду 28 квітня 1938 року^[1].

Його судив звичайний суд, а не трійка й не Особлива Нарада, і строк він дістав найкоротший із трьох. Реабілітували 1962 року.

Село відокремилося від Фасової 1815 року, і Бондаренко - єдиний із трьох, хто вчителював у ньому самому.

Колгоспник

Іван Павлович Кухельний, 1890 року народження, колгоспник, - десять років за вироком трійки 1 грудня 1937 року^[1]. Реабілітований 1989 року.

Чого книга не каже

Статті звинувачення книга не називає в жодному записі, номерів справ у ній теж немає^[1], тож за що судили цих трьох, з неї не встановити. Видно інше: розстріляних серед цих трьох немає, усім дали строки.

Четвертий, і за ним стоїть питання

У житомирському томі тієї самої серії стоїть Іван Денисович Губань, 1887 року народження, слюсар чавуноливарного заводу, який жив у Коростені. Трійка при УНКВС по Київській області засудила його до розстрілу, вирок виконали 24 вересня 1937 року в Житомирі, реабілітували 1960-го.^[2] Це єдиний розстріл у цьому переліку - і водночас єдиний запис, за яким ми не певні села: том дає саму назву, без повіту й волості, а таких Людвинівок у губернії кілька. Звузити запис до нашого села можна тільки за архівно-слідчою справою; про саму плутанину сторінка села каже окремо.