Іван Кіндратович Лутак

1919 - ?, агрохімік-ґрунтознавець, другий секретар ЦК Компартії України, голова Черкаського облвиконкому

Народився 3 червня 1919 року в Комарівці, у багатодітній селянській родині.^[3] 1937 року закінчив середню школу в Радомишлі й вступив до Київського сільськогосподарського інституту, який з початком війни евакуювали до Алма-Ати; у лютому 1942 року отримав диплом агрохіміка-ґрунтознавця та направлення до Військово-хімічної академії імені Ворошилова. Далі стаття пише, що «в кінці року» капітан Лутак прибув «на Центральний фронт, що діяв на Курській дузі», начальником хімічної служби стрілецького полку - бої на дузі почалися влітку 1943 року, тобто дати тут не сходяться, і котрий це був рік, зі статті не видно.^[3] 31 березня 1944 року був тяжко поранений і після восьми операцій у евакогоспіталі Кисловодська визнаний непридатним до військової служби.

Післявоєнна карʼєра: заступник директора Саливонківського цукрокомбінату, заступник голови Бородянського райвиконкому, слухач Харківської радянсько-партійної школи, завідувач сільгоспвідділом Київського обкому. 1954 року його обрали головою облвиконкому новоствореної Черкаської області, а 1961-го - першим секретарем Кримського обкому партії.^[3] У січні 1967 року Лутака обрано секретарем, а за два роки - другим секретарем ЦК Компартії України. У лютому 1986 року, за приріст виробництва продуктів тваринництва на Черкащині, йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. У вересні 1988 року Політбюро ЦК КПУ відкликало його з посади «у звʼязку з погіршенням стану здоровʼя».^[3]

Хто це пише

Розділ монографії про Лутака - не нарис краєзнавця, а передрук газетної статті журналіста Бориса Кириченка з «Сільських вістей», надрукованої 3 червня 2004 року, у день 85-річчя героя.^[3] Автор сам каже, звідки знає предмет: «Пізніше, коли мене призначили заступником завідуючого сільгоспвідділом ЦК, зʼявилася можливість ближче придивитись до І. Лутака».^[3] Тобто це погляд колеги по апарату ЦК на живого на той час діяча.

Радянський довідник «Історія міст і сіл» вийшов на тридцять три роки раніше і називає Лутака єдиним уродженцем Комарівки, згаданим у ньому на імʼя. Друга названа поіменно - учителька М. І. Орел.^[5]

Село, яке він змінив один раз

У власному тексті села Лутак зʼявляється рівно одним фактом, не повʼязаним з політичною карʼєрою: у 1972-1975 роках у Комарівці збудовано нові корпуси меблевої фабрики, і книжка приписує це його сприянню.^[4] Чим саме зарадив другий секретар ЦК, вона не пояснює, а сама згадка стоїть у виданні, зробленому коштом земляцтва, за кілька сторінок перед передруком ювілейного нарису про самого Лутака. Так само це подано й у сторінці про фабрику.

Рід, який сидить у Комарівці з 1838 року

Сповідний розпис 1838 року записує рід уже двома дворами: Герасим Матвєєв Лутак, 42 роки, і Даниїл Сидоров Лутак, 45.^[1] Коли 1863 року село силою переселили на нове місце над Гускою, серед вісімнадцяти нових садиб чотири дісталися Лутакам - Григорію Матвєєву, Лукʼяну Герасимову, Євсевію Степанову з братами, Кирилу Демʼяновичу з братом.^[6] До перепису 1897 року ці чотири садиби розрослися до тринадцяти дворів і сімдесяти трьох душ - більше людей, ніж під будь-яким іншим прізвищем села.^[2]

У Комарівці рід Лутаків задокументовано з 1838 року - за вісімдесят один рік до народження Івана Кіндратовича. Чи він саме з цих дворів, жодне джерело не каже.

Кого не можна прийняти за нього

Прізвище Лутак у Комарівці носили десятки людей одночасно з ним, і жодного з них джерела не ототожнюють з Іваном Кіндратовичем. Нарис «Макарівських вістей» 2017 року називає щонайменше трьох інших: А. О. Лутак, який 1941 року очолив пішу евакуацію колгоспної худоби на схід,^[7] І. М. Лутак, який очолював сільраду в 1952-1957, 1960-1963 і 1965-1969 роках,^[8] і П. А. Лутак, повʼязаний з комарівським лісництвом.^[9] Обласна газета 1937 року друкувала замітку зі села за підписом «С. ЛУТАК».^[10] Жоден з цих ініціалів не збігається з «І. К.», і жодне джерело не пропонує їх звʼязати.