Герасим Романович Лозниця
1889 - ?, охоронник
Герасим Романович Лозниця народився 1889 року у Веселій Слободі, мав початкову освіту.[5] На момент арешту жив у Києві й працював охоронником на Кабельному заводі.
15 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР дала йому вісім років позбавлення волі. Реабілітований 1989 року, через пʼятдесят один рік після вироку.[5]
Що з цього знало село
Нарис у книзі памʼяті, складений зі спогадів односельців, називає його разом із Кіндратом Петриком: за опір колективізації «робітник Г. Р. Лозниця засуджений до восьми років тюремного увʼязнення».[6] Ініціали, рід занять і термін збігаються з архівною статтею одночасно.[5][6]
Що з ним було після 1938 року, не каже жодне з двох джерел. Книга репресованих доводить його долю до вироку й реабілітації, а односельці, судячи з нарису, далі за вирок теж нічого не знали.
Прізвище, яке тримається в селі найдовше
Лозниці стоять у Веселій Слободі скрізь, де взагалі є імена. Чотири двори Лозниць привезли сюди при заснуванні села 1850 року.[1] Один із перших поселенців, Микита Лозниця, дав назву вулиці, яку в народі звали Микитівщиною, а серед перших комсомольців 1924 року Лозниць двоє.[7] У хаті Олени Лозницької помер поранений у судовій справі 1914 року.[2] Той, хто розписувався за неписьменних у книзі смертей 1928 року, теж підписаний Лозницею.[3] Голову артілі імені Шевченка газета 1939 року називає Лозницею.[4] А Михайло Лозниця, двадцяти трьох років, стоїть у мартиролозі голоду.[6]
Тому збіг прізвища тут не доводить нічого, і ні до кого з них Герасима Романовича документ не привʼязує. Родинний звʼязок установила б метрична книга грузецької парафії, до якої село належало.