Кирило Гапон

Про цю людину відомо рівно стільки, скільки вона сама сказала про себе на допиті, і починається її показання з Рожева: «Ja rodem ze wsi Rożowa», я родом із села Рожова.^[1] Це найсильніше свідчення про походження, яке взагалі буває, - людина називає своє село сама, і писар записує за нею.

Допитував його польський військовий суд у Бердичеві 18 червня 1747 року, разом із девʼятьма іншими арештантами.^[1]

Маршрут, розказаний ним самим

З Рожева він пішов з іншим чоловіком, Якубом, до Таборівки каштеляна київського, звідти до Копилова; далі перейшов кордон «до москалів», у село Янковичі. Там пристав до гайдамаків: серед них були підданий пана Тиші з Кощіївки на прізвисько Кощієнко, який сам і підбив громаду проти свого пана, киянин Рродавка й Семен Чернявченко з Білогородки. Пограбували вони маєток того самого пана Тиші; Гапонові з того дісталося вісім із половиною битих талярів.^[1]

Далі він від них відстав. Перейшов кордон під Білогородкою, у Роговій пристані, і поїхав своєю шкапою додому, а решту виловили москалі над Дніпром. Дружину й дітей Гапона забрали до Києва, сам він утік до Остомля, а в Коростишеві його схопили люди дзержавці Даліського. Звідти - до Білої Церкви, звідти до Бердичева.^[1] Наступного дня після допиту він додав ще одне свідчення: що якийсь московський писар на Печерському знав про всі напади наперед, сам посилав своїх людей грабувати й звозив здобич до себе.^[1]

Чим це скінчилося

Вироку не було. Приписка військового судді Ліпницького, чашника добжинського, наприкінці акта каже, що арештантів передали пограничним судам, і троє з них померли в Камʼянці: Кузьма Пустовойтенко, Кирило Гапон і Улас Никоненко; четвертий, Кіндрат Руденко, утік дорогою.^[1]

Чому імені в картці стоїть застереження

У власному показанні він ніде не називає свого імені - в акті це просто «Hapon». Форма «Kiryło Hapon» зʼявляється один раз, у тій самій приписці судді, серед померлих у Камʼянці.^[1] Тобто імʼя взяте не з вуст свідка, а з канцелярського підсумку, писаного після його смерті. Ми лишаємо форму з акта, бо іншої немає, але кажемо, звідки саме в акті вона взята.

Ще одне, чого документ не дає: Гапон називає Рожів селом, тоді як установи XIX століття засвідчують містечко. Обидва свідчення справжні. Побутове слово свідка каже, як людина називала своє місце народження, а не яким був його правовий статус.

Окремо про рік. Краєзнавча книжка про сусіднє село пише, що загін «уродженця містечка Рожева» Гапона розгромив садибу козичанського орендаря 1746 року, посилаючись на радянську «Історію міст і сіл».^[2] Акт, який ми читали, датує сам допит 1747-м. Одне другому не суперечить - напад міг бути роком раніше, - але 1746 стоїть на переказі, а не на документі. Сам напад стоїть окремою подією Козичанки, а те, як одне речення без виноски прожило пʼятдесят років, розказано в розборі.