Пʼятдесят років переписують речення без виноски

3 серпня 2026 · Козичанка

Одне речення про гайдамацький загін і спалену садибу йде від 1971 року через монографію до Вікіпедії, і під ним ніде немає джерела. Акти польсько-російського суду 1876 року ватажка знають добре - отже питання звужується до одного: чи стоїть у тому томі назва села.

1746 року гайдамацький загін Гапона розгромив у Козичанці садибу місцевого орендаря - так стоїть у радянській «Історії міст і сіл» 1971 року.^[2] Виноски під цим реченням немає, і загубити її не могли: уся стаття про Козичанку йде без жодної виноски. Ватажок при цьому не вигаданий, і том, у якому його допитують, виданий ще 1876 року.

Три ланки, і порожньо під першою

Монографія про село 2003 року повторює те речення майже дослівно, посилається при цьому на ту саму «Історію міст і сіл» і додає від себе, що ватажок був уродженцем Рожева - уже без посилання ні на що.^[3] Звідти сюжет пішов у Вікіпедію і став частиною історії села. На кожній наступній ланці твердження звучить певніше за попередню.

Том, у якому Гапон справді є

Акти прикордонного польсько-російського суду, видані 1876 року, знають його добре: допити гайдамаків у Бердичеві 18 червня 1747 року, вирок сімом підсудним 13 листопада того ж року, передмова видавця про гайдамацький 1747 рік.^[1] Отже питання звужується до одного: чи називає цей том Козичанку.

Дві підказки, які кажуть «так»

Перша - заголовок над вироком. «Приговоръ… по дѣлу о семи, пойманныхъ польскимъ войскомъ, гайдамакахъ изъ отряда Гапона»: читається це як опис документа, і загін названо в ньому прямо.

Друга - форма з показань: Kasiczyńcach. Прочитати її як «Козичинці», а далі як Козичанку - ототожнення готове й навіть не потребує натяжки.

Поруч із самим текстом обидві розсипаються. Kasiczyńcach стоїть у переліку з Нерубайкою, Романівкою, Мушурівкою й Уманською Паланкою - це Уманщина, за двісті верст звідси. А заголовок склав видавець 1876 року, і тіло акта каже інше: з самим Гапоном узято одного підсудного - Трохима, кравцевого брата з Приварки. Четверо з семи до розбоїв не причетні: трьох суд відпустив, а покарав тих, хто попався на краденій кобилі й на тому, що тинялися по Січі.^[1] Самого Гапона у вироку немає взагалі, і не могло бути: за тим же зшитком він помер у Камʼянці ще до суду.

Показання при цьому самі себе не тримають. Ті самі люди, які кажуть, що Гапона не знали, за кілька рядків розповідають, як із ним зустрілися; суд це помітив і взяв їх на тортури, «щоб правду визнали». Документ, з якого виводять маршрут загону, - це протокол допиту під тортурами, і читати його як опис подорожі не можна.

Чого в томі немає

Назва може прийти в такий том трьома дорогами - кирилицею в переказі видавця, польською в самому акті і в покажчику, - тобто вісьмома написаннями: «Козичанк», «Козичан», «Козечан», «Кozyczank», «Коziczank», «Кozyczan», «Коziczan», «Коzeczank». Немає її в томі в жодному з них, як немає й жодного іншого слова, яке могло б бути цією назвою в польському правописі.

Козичанки в томі немає жодного разу. Ні у вироку, ні в показаннях, ні в покажчику.

Що том каже про дорогу Гапона

Каже, і його власними словами. На допиті 18 червня 1747 року Гапон розповів про себе сам: «Ja rodem ze wsi Rożowa» - родом із Рожева, звідти пішов до Таборівки, з Таборівки до Копилова, а далі за кордон.^[1]

Книжка 2003 року дописала до радянського речення, що ватажок був уродженцем Рожева, і не назвала, звідки це взяла.^[3] Цього разу додаток збігся з тим, що Гапон каже про себе сам, отже автор десь бачив цей допит або переказ із нього. Незасвідчене твердження може виявитися правдою, але доведеним воно від того не стає - як і сусіднє речення про садибу орендаря.

Рожів і Копилів - це наші краї, сусідні села. Але слова про те, що звідти він «подався на свавілля з гайдамаками», стоять у показанні після Копилова. Тобто чоловік у наших краях бував, ще не бувши тим, ким його запамʼятали. А куди ходив його загін, документ не каже взагалі - передмова видавця називає з усього нашого боку лише Гостомель і Чорнобиль.^[1]

Чого не встановлено

Гайдамаки в Козичанці не спростовані. 1747 рік у цьому куті справді гайдамацький, загони ходили поруч, і садиба орендаря могла згоріти в будь-якому з сусідніх сіл.

Доведено вужче: документ, на який спирається вся ця розповідь, села не називає. Отже твердження про садибу лишається недоведеним, а не спростованим. Певність дасть інший документ - судова або маєткова скарга самого орендаря, якої поки не знайдено.