Половина імен у мартиролозі - «онук» і «двоє дітей»
Двадцять вісім позицій, і в чотирнадцяти замість імені стоїть родинний звʼязок. У сусідніх селах при кожному імені стоять дата, вік і причина.
Мартиролог козичанського голоду має двадцять вісім позицій, і в чотирнадцяти з них замість імені стоїть родинний звʼязок: «онук», «одна дитина», «двоє дітей», «дочка», «чоловік».[2] Рівно половина. Нарис над переліком називає одне число загиблих, а позицій під ним на одну менше. Архівного посилання при мартиролозі немає жодного - ні номера справи, ні фонду, ні аркуша.
Що напрошується
Мартирологи сусідніх сіл - Макарівської Буди й Озірщини - укладені з книг реєстрації актів про смерть, і там при кожному імені стоять дата, вік і те, що книга подає як причину, здебільшого слово «невідомо». Козичанський перелік не має жодного з цих трьох стовпців.
Звідси й просте пояснення, яким легко вдовольнитися: одну роботу зроблено ретельно, другу абияк. А якщо не абияк, то не було з чим працювати - книг по Козичанці не збереглося. Друге навіть підперте: у заголовках архівного опису Козичанки немає.
Книги, які є
Книги реєстрації актів про смерть по цьому кущу сіл за 1932 і 1933 роки в архівному фонді лежать, і по кількох сусідніх селах вони прочитані посторінково. Читання дає несподіване. Графа причини смерті в самих актах переважно порожня: зі ста десятьох озірщинських актів 1933 року, прочитаних зі сканів поспіль, вона не заповнена у вісімдесяти.[1]
Тобто книга, якщо її знайти, у восьми випадках із десяти не скаже, від чого людина померла. Дату й вік вона дасть, причину - ні.
Заголовок опису не дорівнює змісту справи
Заголовки описів називають не всі села, чиї акти лежать усередині справ. Перелік у заголовку - це те, що виписав укладач опису; зміст кожного аркуша туди не входить. Тому «Козичанки в описі немає» не означає «козичанських актів немає»; воно означає лише, що вони не названі.
Пошук по заголовках тут не працює взагалі. Справи доводиться переглядати посторінково, і порожнє місце в описі цілком може виявитися повним аркушем.
Дата під переліком
Дата під мартирологом не архівна. Перелік уклали 1993 року: учителі місцевої школи записали спогади пʼятьох односельців.[2] Шістдесят років після події.
Своїх називали на імʼя, чужих - за родинним звʼязком із тим, хто розповідав. Звідси «онук» і «дочка» там, де мали б стояти імена. І число в нарисі, яке розходиться з переліком на одну позицію, для памʼяті природне: хтось із пʼятьох назвав людину, яку інші не пригадали, і в перелік вона не потрапила. Для списку, укладеного за документом, така різниця була б помилкою.
А один із тих пʼятьох - Федір Гоницький.
Федір Гоницький 1933 року вів записи: хто вмер і з чиєї вини.[3] Не за дорученням, не для архіву - для себе. У селі про це дізналися. Його викликали до Брусилова в НКВС, і після тієї розмови він надовго кинув писати навіть сатиричні вірші. Через шістдесят років той самий чоловік диктував учителям те, що ще памʼятав.
Чого не встановлено
Жоден із чотирнадцяти безіменних не встановлений. Невідомо навіть, скільки за ними людей: «двоє дітей» - це двоє, а «вся сімʼя» в мартиролозі сусіднього села - невідомо скільки.
Записів Гоницького не знайдено, і книжка не каже, що з ними сталося. Найімовірніше їх уже немає: людина, яку через них викликали в НКВС, мала вагому причину їх позбутися. Але «найімовірніше» - це здогад, а не факт, і в родинних архівах такі папери іноді доживають до правнуків.
Прогалину закриє одне з двох: книги реєстрації актів про смерть по Козичанці за 1932-1933 роки, переглянуті посторінково, або самі записи Гоницького, якщо вони збереглися в когось із родини. Перше замовляється в архіві. Друге - тільки в селі.