Премія другого ступеня, якої не існувало
Нагорода, названа неправильно, викриває себе власним описом: у державної премії ступенів не було ніколи. А два джерела, які здавалися незалежними, виявилися одним автором, що сам себе виправив.
Радянська «Історія міст і сіл» пише про уродженця села коротко й переможно: селекціонер І. В. Карпович - двічі лауреат Державної премії СРСР.[2] Рядок гарний, легко переказується, і саме тому він розійшовся далі.
Ми пішли шукати другу премію й не знайшли навіть першої в тому вигляді, у якому її називають.
Нагорода, яка сама себе спростовує
У реєстрі стоїть одна постанова: 26 січня 1946 року, Сталінська премія другого ступеня, і не особиста, а на чотирьох співробітників Наримської селекційної станції - за нові сорти зернових і овочевих культур для північної тайги.[1] Одна премія, одна постанова, чотири прізвища.
Звідки тоді взялася «державна»? Із самої історії нагород. 1966 року державні премії прирівняли до сталінських і міняли дипломи, тому пізніші тексти й почали звати її державною. Але в державної премії ступенів не було, а тексти, які називають її державною, дописують «другого ступеня» - тобто тягнуть за собою деталь зі старої нагороди й тим себе викривають.
Ще одна версія, яку ми зустріли по дорозі, називає «Сталінську премію РРФСР» 1947 року. Такої нагороди не існувало взагалі: сталінські премії були загальносоюзні.
Тобто помилок тут три, і всі вони одного роду: назву нагороди осучаснили, а опис лишили старий. Так буває щоразу, коли переписують не з документа, а з попереднього переказу.
Два свідчення, які виявилися одним
Далі ми зробили те, що зазвичай і рятує, - пішли шукати незалежне підтвердження. Знайшли двоє: наукову статтю 2009 року й енциклопедичну довідку 2012 року.[3][4] Різні видання, різні роки, різний жанр.
Автор у них один і той самий. Тобто це не два голоси, а один, поданий двічі - і зважувати їх як два незалежні свідчення означало б подвоїти вагу однієї людини.
Найкраще це видно на датах життя. У 2009 році той самий автор пише 1905-1985, у 2012-му - 1904-1984.[3][4] Він сам себе виправив, і саме пізніша дата стоїть у нас: рік народження підпирає ще й козичанська метрика його шкільних років.
Практичний висновок ширший за цей випадок: перш ніж рахувати два джерела за два, варто подивитися, хто їх написав. Однакове прізвище під двома текстами скорочує рахунок удвічі.
Уродженець, який народився за сто верст
Заразом розвалилося й те, чого ми зовсім не збиралися чіпати.
«Історія міст і сіл» називає Карповича уродженцем Козичанки, і в цьому вона не самотня. Але сам він народився 6 (19) січня 1904 року на хуторі Тайниця Жашківської волості Таращанського повіту - за сто з гаком верст звідси.[4] До Козичанки родина перебралася 1914 року, коли батько купив частину місцевої економії.
Село в його житті нікуди не зникає: тут він ходив до земської школи з 1914 по 1918 рік, звідси пішов до бишівської, яку закінчив 1921-го. Але «уродженець» - слово документа, а не вдячності. І в цьому випадку воно неправильне.
Далі історія родини обривається різко: через десять років після переїзду батька розкуркулили, він помер, а матір вислали на Урал.
Чому «двічі лауреат» узагалі зʼявилося
Здогад тут напрошується, і ми подаємо його як здогад.
Премія була колективна - на чотирьох. У переказі колективна нагорода легко розпадається на дві: одна «за сорти зернових», друга «за овочеві», бо саме так формулювання постанови й читається, якщо не бачити її цілком. Досить одного разу переказати це «двічі відзначений», щоб далі пішло «двічі лауреат».
Але документа під цим здогадом немає, і в тексті сторінки він не стоїть.
Чого ми не довели
Сибірський період так і лишився в двох версіях, які ми не змогли звести. Коли він приїхав на Наримську станцію - 1936 року завідувачем лабораторії селекції чи на початку 1938-го заступником директора; коли поїхав - 1965 року чи в грудні 1964-го.[3] Обидві пари дат походять із того самого джерела, що вже раз себе виправило, і третього тексту, який їх розсудить, ми не знайшли.
Розсудить справу особова справа співробітника Наримської селекційної станції або накази по станції за 1936-1938 роки. Ні того, ні того ми не бачили.
І ще одне, чого ми не робили: не рахували його праці. Одні тексти кажуть про сто двадцять публікацій, інші - про тридцять. Порахувати їх можна тільки за бібліографічним покажчиком, а не за переказом, і поки такого покажчика в нас немає, жодне з двох чисел у нас не стоїть.