У заголовку справи дві назви річки поспіль
Писар 1888 року називає ставок «на річці Дичці (Сивці)», академічний словник зводить під одне гасло пʼять назв цієї води, книжка про село розписує вісім струмків із власними іменами. «Каталог річок України» знає з усього цього одну назву.
Заголовок справи про викуп чиншових ділянок 1888 року ставить ділянки біля ставу «на річці Дичці (Сивці)»: дві назви поспіль, в одному рядку, про одну й ту саму воду.[3] «Словник гідронімів України» 1979 року зводить під одне гасло пʼять назв цієї лівої притоки Ірпеня. Книжка про село розписує тут вісім струмків, і майже кожен зі своїм імʼям. А «Каталог річок України» 1957 року знає з усього цього рівно одну назву.
Список через крапку з комою
Словникове гасло виглядає як перелік варіантів: Козичанка, ліва притока Ірпеня, а далі через крапку з комою - Дикая, Грузька, Ольхова, Сивка, кожна з посиланням на своє джерело XIX століття.[1] Читається це однозначно: одна вода, пʼять способів її назвати, з яких котрийсь головний, а решта застаріла або місцева.
На сторінці 157 того самого словника стоїть зустрічне гасло, під «Грузька»: ліва притока Ірпеня, при населених пунктах Козичанка і Грузьке, назви - Грузька, Сивка, і в дужках та сама сторінка Похилевича, 72, що й у першому гаслі.[1] Дві статті, за абеткою рознесені на сто сторінок, описують ту саму воду з того самого джерела. Враження, що йдеться про один водотік під різними личинами, від цього тільки міцніє.
Міцніє воно й від форми подачі: словник подає водотік, а село стоїть у ньому відсиланням «пор.». Це лексикографічна умовність, і з неї не випливає, що назва річки давніша за назву села, хоч читається вона саме так.
Що стоїть у каталозі
«Каталог річок України» 1957 року рахує водотоки по басейнах і подає їх сухим рядком цифр. У переліку приток Ірпеня річка стоїть під № 1537: Сивка, ліва притока, гирло за 99 кілометрів від гирла Ірпеня, довжина 17 кілометрів, середній похил 3,3 метра на кілометр, площа басейну 80,2 квадратного кілометра.[2]
Двох цих чисел досить, щоб упізнати воду. Книжка про село дає ту саму довжину, 17 кілометрів, і ту саму площу басейну, 80,2 квадратного кілометра; ширину русла вона додає від себе - три метри.[3]
А назву том узяв рівно одну з пʼяти. Козичанки в ньому немає взагалі, жодна з тамтешніх Грузьких не належить до басейну Ірпеня, а Пилипонки, Сиївки, Дикої та Ольхової немає серед приток Ірпеня.
Чого це коштує в пошуку
Дійти до того рядка важче, ніж здається, і перша перепона - самий друк. У томі над наголошеними голосними стоять знаки наголосу, і в цифрових копіях наголошене «и» регулярно віддається як «й»: Нйвка замість Нивки, Калйнівка замість Калинівки, Плйська замість Плиської. Таких назв у томі понад сто сорок. Сивка серед них. Пошук по тексту за правильним написанням не дає нічого, хоч рядок стоїть на своєму місці.
Друга перепона - омонімія, і покажчик каталогу видає її сам. «Сивка» стоїть у ньому одним рядком із двома номерами: 476 і 1537.[2] Перша - права притока Дністра, 76 кілометрів, зовсім інший регіон. По сусідству, під № 1536, стоїть ще й Свинарка, теж ліва притока Ірпеня. Гола «Сивка» не розрізняє нічого: у словнику гідронімів є ще Сивка на Житомирщині й Сівка на Прикарпатті.[1] Розрізняє тільки повна адреса - Козичанка або Грузька, ліва притока Ірпеня.
Вісім струмків, і кожен зі своїм імʼям
Книжка про село розписує систему по гілках, і перелік варіантів на цьому розсипається. Сивкою історично звався струмок через Веселу Слободу. Пилипонка, найбільша притока, починається з джерела в урочищі Кондрацькому. Сиївка тече з джерел і боліт біля урочища Обідного, між Грузьким і Фасовою. Грузька витікає з джерел і меліораційних каналів на межі з Житомирщиною і впадає в Сиївку в центрі Грузького. Гілка річища з урочища Ятуб здавна звалася Майданом - а за Фундуклеєм той самий струмок від Ятуба й до Ірпеня звався Козичанкою.[3] Під спільною назвою Сивка зведено вісім потоків, і в одне русло вони зʼєднуються просто в селі.
Ці назви не змінні синоніми, а адреси. Вони належать різним відтинкам однієї системи - угорі це Пилипонка й Сиївка, нижче Грузька, у селі Сивка, а до Ірпеня Козичанка. Документ XIX століття називає той відтинок, який був потрібен його авторові, і два документи про ту саму воду законно розходяться в назві, не суперечачи один одному. Той, хто складав заголовок 1888 року, теж мусив писати дві назви поспіль, щоб його зрозуміли.
Одну назву каталог узяв із власного правила, і укладачі пояснюють це в передмові прямо: назви добирали «найбільш поширені в останні роки», а варіанти «як правило, не вміщувались».[2] Тому той, хто прийде сюди з архівним документом про став на Дичці або з книжкою, де вода зветься то Пилипонкою, то Сиївкою, у покажчику тому знайде тільки «Сивку». Решта назв у ньому не існує, і відсутність Козичанки нічого не означає: її там і не могло бути.
Чого не встановлено
Чи Відьманка - окрема річка, чи те саме русло під іншим імʼям. Книжка стверджує перше й посилається на архівні документи кінця XIX століття, яких не називає; опис знімків валу 2024 року теж зве Відьманку річкою, а довідник 1971 року - урочищем.
Не встановлено й того, чи має ґрунт версія про Свинарийку: автор книжки згадує, що дехто вважає Сивку одним із русел Свинарийки, і джерела цієї думки не подає.[3] Каталог розводить їх у два окремі рядки - Свинарка має свої 20 кілометрів і басейн 69,5 квадратного кілометра, - але ставить гирла обох під тією самою позначкою, 99 кілометрів від гирла Ірпеня.[2] Тобто в Ірпінь вони входять поруч.
Відкрите й те, звідки книжка про село взяла свої 17 кілометрів і 80,2 квадратного кілометра. Цифри збігаються з каталожними до знака, а самого каталогу в її списку літератури немає.[3] Або обидва тексти зводяться до одного гідрологічного обстеження, або книжка взяла їх звідти, не назвавши.
Найшвидше тут поможе велика карта - тритверстова або пізніші топографічні зйомки, де підписані самі струмки, - або ті архівні справи про землі при ставках, на які книжка посилається не називаючи.