Пʼять назв однієї річки, і тільки одна є в каталозі
Академічний словник дає цій лівій притоці Ірпеня пʼять назв, книжка про село - вісім струмків із власними іменами, а документ 1888 року - ще одну форму. «Каталог річок України» за 1957 рік знає з них рівно одну.
Козичанка стоїть там, де сходяться струмки. Це не образ: під спільною назвою Сивка тут зведено вісім потоків, і в одне русло вони зʼєднуються просто в селі.[3] Через це в річки не одна назва, а щонайменше шість, і жодна з них не годиться для пошуку сама собою.
Що дає словник
«Словник гідронімів України» 1979 року має одне гасло, і в ньому вся плутанина зібрана в чотири рядки: Козичанка, ліва притока Ірпеня, а далі через крапку з комою - Дикая, Грузька, Ольхова, Сивка, кожна з посиланням на своє джерело XIX століття.[1] Пʼять назв однієї води.
На сторінці 157 того самого словника стоїть зустрічне гасло, під «Грузька»: ліва притока Ірпеня, при населених пунктах Козичанка і Грузьке, назви - Грузька, Сивка, і в дужках та сама сторінка Похилевича, 72, що й у першому гаслі.[1] Тобто дві статті словника, за абеткою рознесені на сто сторінок, описують ту саму воду з того самого джерела.
Одна дрібниця з цього гасла псує датування. Словник подає водотік, а село стоїть у ньому відсиланням «пор.». Це лексикографічна умовність, і з неї не випливає, що назва річки давніша за назву села, хоч читається вона саме так.
Вісім струмків, і кожен зі своїм імʼям
Книжка про село розписує систему по гілках. Сивкою історично звався струмок через Веселу Слободу. Пилипонка, найбільша притока, починається з джерела в урочищі Кондрацькому. Сиївка тече з джерел і боліт біля урочища Обідного, між Грузьким і Фасовою. Грузька витікає з джерел і меліораційних каналів на межі з Житомирщиною і впадає в Сиївку в центрі Грузького. Гілка річища з урочища Ятуб здавна звалася Майданом - а за Фундуклеєм той самий струмок від Ятуба й до Ірпеня звався Козичанкою.[3]
Шоста форма - Дичка - стоїть у заголовку документа про викуп чиншових ділянок 1888 року: землі там лежать біля ставу «на річці Дичці (Сивці)».[3] Тобто той, хто складав заголовок, теж мусив писати дві назви поспіль, щоб його зрозуміли.
І тут пастка, на якій найлегше спіткнутися: ці назви не змінні синоніми, а адреси. Вони належать різним відтинкам однієї системи - угорі це Пилипонка й Сиївка, нижче Грузька, у селі Сивка, а до Ірпеня Козичанка. Документ XIX століття називає той відтинок, який був потрібен його авторові, і два документи про ту саму воду законно розходяться в назві, не суперечачи один одному.
Що дає каталог
«Каталог річок України» 1957 року рахує водотоки по басейнах і подає їх сухим рядком цифр. У переліку приток Ірпеня річка стоїть під № 1537: Сивка, ліва притока, гирло за 99 кілометрів від гирла Ірпеня, довжина 17 кілометрів, середній похил 3,3 метра на кілометр, площа басейну 80,2 квадратного кілометра.[2]
Двох цих чисел досить, щоб упізнати воду. Книжка про село дає ту саму довжину, 17 кілометрів, і ту саму площу басейну, 80,2 квадратного кілометра; ширину русла вона додає від себе - три метри.[3]
А ось назву каталог узяв рівно одну з пʼяти. Козичанки в томі немає взагалі, жодна з тамтешніх Грузьких не належить до басейну Ірпеня, а Пилипонки, Сиївки, Дикої та Ольхової немає серед приток Ірпеня. Укладачі пояснюють це в передмові прямо: назви добирали «найбільш поширені в останні роки», а варіанти «як правило, не вміщувались».[2] Довідник, який мав звести всю воду країни в один реєстр, мусив на кожну річку вибрати по одному імені - і вибрав.
Пастка
Той, хто прийде сюди з архівним документом про став «на річці Дичці (Сивці)» або з книжкою, де вода зветься то Пилипонкою, то Сиївкою, у покажчику тому знайде тільки «Сивку». Решта назв у ньому не існує, і відсутність Козичанки нічого не означає: її там і не могло бути.
Друга перепона - самий друк. У томі над наголошеними голосними стоять знаки наголосу, і в цифрових копіях наголошене «и» регулярно віддається як «й»: Нйвка замість Нивки, Калйнівка замість Калинівки, Плйська замість Плиської. Таких назв у томі понад сто сорок. Сивка серед них. Пошук по тексту за правильним написанням не дає нічого, хоч рядок стоїть на своєму місці.
Третя - омонімія, і покажчик каталогу видає її сам. «Сивка» стоїть у ньому одним рядком із двома номерами: 476 і 1537.[2] Перша - права притока Дністра, 76 кілометрів, зовсім інший регіон. По сусідству, під № 1536, стоїть ще й Свинарка, теж ліва притока Ірпеня. Гола «Сивка» не розрізняє нічого: у словнику гідронімів є ще Сивка на Житомирщині й Сівка на Прикарпатті.[1] Розрізняє тільки повна адреса - Козичанка або Грузька, ліва притока Ірпеня.
Чого ми не встановили
Чи Відьманка - окрема річка, чи те саме русло під іншим імʼям. Книжка стверджує перше й посилається на архівні документи кінця XIX століття, яких не називає; опис знімків валу 2024 року теж зве Відьманку річкою, а довідник 1971 року - урочищем.
Не встановлено й того, чи має ґрунт версія про Свинарийку: автор книжки згадує, що дехто вважає Сивку одним із русел Свинарийки, і джерела цієї думки не подає.[3] Каталог розводить їх у два окремі рядки - Свинарка має свої 20 кілометрів і басейн 69,5 квадратного кілометра, - але ставить гирла обох під тією самою позначкою, 99 кілометрів від гирла Ірпеня.[2] Тобто в Ірпінь вони входять поруч.
Відкрите й те, звідки книжка про село взяла свої 17 кілометрів і 80,2 квадратного кілометра. Цифри збігаються з каталожними до знака, а самого каталогу в її списку літератури немає.[3] Або обидва тексти зводяться до одного гідрологічного обстеження, або книжка взяла їх звідти, не назвавши.
Розсудить це велика карта - тритверстова або пізніші топографічні зйомки, де підписані самі струмки, - або ті архівні справи про землі при ставках, на які книжка посилається не називаючи. Доти ми пишемо назву так, як її подає джерело, і додаємо, про яку саме воду йдеться.