Викуп чиншових ділянок біля ставу: дванадцять покупців

11 серпня 1888 року дванадцятеро людей викупили у власність землі біля ставу на річці Дичці, вона ж Сивка, з володінь ротмістра Казиміра Гавриловича Кржижанівського.^[2] Землемір розкреслив ці ділянки на планах, і справа з планами лежить нині в Києві.^[3]

Що таке чиншова ділянка. Чинш - це грошова плата за право користуватися чужою землею. Людина будувала на ній хату, тримала город, платила щороку - і все одно лишалася гостем: земля була панська, і панський розпорядок міг змінитися. Викуп переводив ділянку у власність назавжди - тому під кожну таку угоду й креслили план з обміряною межею.^[3]

Масштаб не варто перебільшувати. Це не селянська реформа, а дванадцять приватних угод на клапті землі коло ставу. Ділянки міряні квадратними саженями: більшість менша за десятину, найбільші - трохи більші за неї.^[2] Для порівняння, надільної землі за козичанською громадою Похилевич 1887 року рахує 1018 десятин при 339 ревізьких душах.^[1] Тобто тут ідеться про садибні клапті, а не про поле.

Покупці не всі козичанські, і це найцікавіше в переліку. Серед них крестьяни, крестьяни Макарівської волості, київські міщани, бишівські міщани й васильківські міщани.^[2] Тобто садибну землю під самим селом купували люди різних станів і з різних волостей: земля коло ставу мала ціну не тільки для тих, хто тут жив. Два записи в документі - спільні купівлі на двох осіб одразу: Степан і Денис Матвієвичі Григорʼєви, Іов-Андрій і Максим Ілліч Грабінські.^[2] Так стоїть у документі, і так лишається: розділити їхні частки нам нема чим.

Два прізвища повторюються в самому переліку: Панькевичі стоять у ньому тричі, Круці двічі.^[2] Повний перелік із площами - нижче.