Майже те саме число - тут нагороджені, там полеглі
· Мотижин
Радянський довідник рахує по Мотижину понад чотириста нагороджених, стаття у Вікіпедії - понад чотириста пʼятдесят полеглих. Числа майже однакові, категорії протилежні, а третє свідчення розсуджує зовсім не те, чого від нього чекали.
Про Мотижин стоять поруч два речення. Радянська «Історія міст і сіл» 1971 року: понад 400 жителів села нагороджені орденами й медалями[1]. Стаття у Вікіпедії, у розділі про Другу світову й без жодної виноски: понад 450, і це число полеглих. Різниця між ними - пʼять десятків. Різниця між тим, що вони означають, - ціле покоління.
Чому це не дрібниця
«Понад чотириста нагороджених» означає, що на фронт пішло значно більше - нагороджують не всіх, - і що більшість повернулася, бо нагороду здебільшого дістає живий.
«Понад чотириста загиблих» для села, у якому на початку 1970-х жило близько тисячі ста людей, означає інше: воно втратило приблизно кожного другого чоловіка призовного віку двох поколінь. Ці два речення не можна поставити поруч і сказати «за різними даними».
Найпростіше пояснення
Напрошувалося воно саме собою: хтось із двох переказів переплутав нагороджених із полеглими. Числа надто близькі, щоб бути про різне, і жодне з них не має під собою опори - у статті виноски немає взагалі, а в довіднику 1971 року джерела не названо жодного разу. Котрий саме переказ помилився, без третього свідчення було не сказати.
Третє свідчення лічить обидві категорії нарізно
Районний збірник нарисів 2006 року розводить їх сам: більше 100 нагороджених орденами й медалями, а через два абзаци, серед розповіді про відбудову, - 415 жителів села віддали своє життя[3]. Числа стоять не поруч, але сплутати їх автор не міг: кожне назване своїм словом.
Тобто пояснення через плутанину відпадає. Краєзнавство, яке писало про Мотижин найдокладніше, знало обидві множини й лічило їх окремо. Що з цього виходить для самих чисел, розкладено на сторінці події про війну.
Стаття виглядає окремим голосом рівно доти, доки не дочитати речення
Бібліографія статті починається двома позиціями, і обидві мотижинські: той самий збірник нарисів 2006 року й окрема книжка Андрія Довгича про Мотижин, видана того самого року[2]. Це ще нічого не вирішує: назвати книжку в переліку літератури й переказати з неї абзац - різні речі, а перелік у Вікіпедії стоїть під усією статтею, не під конкретним числом.
Вирішує речення, яке йде відразу після числа. У книжці: «На їх честь споруджена меморіальна композиція»[3]. У статті - воно ж, із однією зміненою літерою: «На їхню честь»[2].
Переказано, отже, саме цей абзац, а число при переказі зсунулося з 415 на «понад 450».
Що лишилося замість розвʼязки
Полеглі тепер ростуть з одного кореня: 415 за друкованим текстом, і «понад 450» це його ж переказ. Котра з двох книжок 2006 року дала «понад 450», сказати поки нема як - книжка Довгича лишилася непрочитаною.
А нагороджені стоять гірше, ніж стояли. Більше 100 у книжці 2006 року проти понад 400 у довіднику 1971-го - розходження вчетверо, категорія та сама, і звірити ці числа нема за чим. Обидва круглі, обидва без джерела.
Стаття про село в радянському довіднику - це кілька абзаців на всю історію села. Числа в ній майже завжди круглі, джерела не названі жодного разу, а розділ про війну будується за сталою схемою: скільки пішло, скільки нагороджено, чиїм імʼям названо школу. Скільки не повернулося - у цій схемі місця немає. Це не робить число хибним, але пояснює, чому воно так легко переказується без перевірки.
Одну підказку дає сам збірник 2006 року. На весь Макарівський район він рахує понад пʼять із половиною тисяч нагороджених[4] - і в цю мірку «більше 100» по Мотижину лягає рівніше, ніж «понад 400». Підказка, а не доказ: обидва районні числа теж круглі й теж без джерела.
Чого не встановлено
Певного числа нагороджених немає з жодного боку.
Полеглі тримаються на одному джерелі, яке саме себе не підпирає: зведена таблиця памʼяток у тому самому томі мотижинський рядок числом односельців не заповнює взагалі, хоча в сусідніх селах воно проставлене.
Найкоротший шлях до перевірки - імена на плитах меморіалу. Вони там є, і книжка про це каже прямо, але девʼять плит лежать плазом на землі, а всі відомі знімки зроблено стоячи, під гострим кутом. Кадр кожної плити згори зробить будь-хто, хто буває в селі.
Другий шлях друкований. Макарівський розділ поіменного переліку полеглих надрукований у четвертому томі «Книги Памʼяті України» по Київській області (1995). Оцифровки цього тому немає ніде, електронна база, на яку зазвичай посилаються замість книжки, поля для села не має взагалі, а сам том лишається недоступним. Це головна незамкнена ланка сюжету: число назве поіменний перелік у ньому.