Чотири акти з чеського хутора і двадцять чотири померлих без імен

23 липня 1933 року в книзі актів про смерть Макарівського району записано смерть Антона Перглера, шістдесяти років, чеха з хутора Вишеград. У графі заняття записано «Хлібороб.», далі «Член Колгоспу» і «працював в Колгоспі», на питання, з чого жив, «Здобував прожиток Сам.», а в графі причини смерті два слова: «від голоду.».^[1] Акт складено того самого дня, що й сталася смерть. У даті смерті реєстратор недописав останню цифру року, «193», але дата запису поруч повна: «„23“ липня 1933 року».^[1]

Наступний акт у тій самій книзі, № 85, про немовля з того самого хутора. Ото Сойко народився 2 червня 1933 року і помер 24 липня, у графі віку записано «1/2 м.», а може, «1½ м.»: дріб у бланку читається двояко.^[1] Батькові було 21 рік, матері 22. Причину смерті записано «Не відомо», а може, «Ні відомо»: у цьому місці бланк читається двояко.^[1]

Поіменно смерть на хуторі за ці два роки відома з чотирьох актів, які покажчик ДАКО відносить до Вишеграда: два за 1932 рік і два за 1933-й.^[3] Покажчик це не самі книги, і акта, якого в ньому немає, він не виключає.

Двоє в 1932 році

7 червня 1932 року помер дворічний Олекса Лингаирт, «на утриманні батьків»; причина смерті в бланку: «Невідомо». По батькові в акті починається «Вячеслав», закінчення не прочитується.^[2] Покажчик ДАКО пише прізвище «Ленгаирт», а по батькові «Вячеславович».^[3]

2 грудня 1932 року померла Павліна Петровна Сойко, чешка, сімдесяти семи років, «на утриманні дітей». Друга цифра віку в бланку може бути й «1», а графа причини смерті нерозбірлива.^[2]

Національність у всіх чотирьох бланках одна: «Чех», «Чешка».^[2][1] Чеські колоністи, за книгою памʼяті, зʼявилися тут у 1865-1867 роках, і до 1924 року поселення звалося просто «Чеська колона».^[4] Детальніше про хутір - на сторінці Вишеграда.

Голод як причину названо лише в акті Антона Перглера. В акті дитини 1932 року і в акті немовляти 1933-го стоїть «невідомо», в акті Павліни Сойко причину не прочитано, тож записати їх у жертви голоду за самими бланками не можна.^[2][1]

Що каже книга памʼяті

«Національна книга памʼяті жертв Голодомору» дає Вишеграду один абзац. До голоду тут було 25 дворів і 80 мешканців, після лишилося 15 дворів і 56 мешканців. Померло 24 особи, «імена яких встановити не вдалося: кілька живих на сьогодні постраждалих від голоду на той час були маленькими дітьми і практично нічого не пам’ятають».^[4] Ще одне речення про колективізацію: «В ході колективізації була розкуркулена одна родина».^[4]

Різниця між 80 і 56 мешканцями становить 24. Це та сама цифра, яку том називає числом померлих. Чи лічив укладач померлих окремо, чи записав різницю в людності, з абзацу не видно.^[4]

Імен у записі немає. Інші записи того самого районного розділу мають опору: під Веселою Слободою й Вільним перелічено очевидців, а Борівка й Рожів посилаються на нарис 2006 року. Під записом про Вишеград немає ні очевидців, ні посилання.^[4] Вступ до абзацу, від переселенців із Німеччини до перейменування 1924 року, майже слово в слово повторює нарис про Вишеград у «Нарисах з історії Макарівського району» 2006 року.^[5][4] У ньому ті самі фрази: про те, що після 1861 року «німці продали всі будівлі, майно і землі чехам», і про «Чеську колону».^[5] Тому книга памʼяті і нарис тут не два незалежні свідчення, а один текст у двох виданнях.

Отже, двадцять чотири померлих відомі лише числом, а чотири імені відомі лише з актів. Чи належать ці четверо до двадцяти чотирьох, із жодного з текстів не видно.^[4][2][1]

Для пошуку. Акти лежать у Державному архіві Київської області, ф. Р-5634, оп. 1: за 1932 рік спр. 638, арк. 139 (Олекса Лингаирт) і арк. 146 (Павліна Сойко); за 1933 рік спр. 641, арк. 74 (Антон Перглер) і арк. 75 (Ото Сойко).^[2][1] У покажчику архіву прізвище дворічного Олекси треба шукати як «Ленгаирт».^[3]