Місток

Голод 1932-1933 років і двоє імен, які встигли записати

Мартиролог села в «Національній книзі памʼяті» складається з двох рядків:

По батькові немає в жодного. І том не подає цих двох як підсумок, а прямо пояснює, чому їх лише двоє: «повна відсутність документальних свідчень і дитячий вік на ту пору свідків не дали змоги встановити прізвищ замордованих голодом, окрім двох».[4]

Місцева памʼять описує ті самі роки без чисел, але без обмовок: померла більшість мешканців, вимирали цілі вулиці, і одна з них, Заставна, потім так і не відродилася.[5] Майже тими самими словами це каже й нарис книги памʼяті, у тому самому абзаці, що й пояснення про двох.[4] Той самий додаток наводить свідчення, яке числа не дає взагалі: «В одній хаті померли чоловік і жінка. Голодне немовля повзало по тілу матері, шукаючи їжі…» І додає вже від себе: «Були навіть випадки людожерства».[5]

Чому двоє й «більшість» це не суперечність

Обидва свідчення усні, і жодне з них не спирається на документ. Книга памʼяті записала спогади 2008 року й сама назвала свою межу: документальних свідчень немає зовсім, а свідки на ту пору були дітьми.[4] Букет писав із рукописів двох місцевих мешканців і матеріалів молодіжного осередку, і оцінки в число не переводив.[5]

Число два це нижня межа встановлених імен, а не оцінка смертності.[4]

Звірити його поки нема з чим. У книзі актів про смерть Макарівського району за 1932 рік цього села немає, але того року воно й числилося за Брусилівським районом.[2][1] Актів про смерть по селу за 1932-1933 роки в доступних джерелах поки немає.

Що збереглося натомість: книга народжень 1932 року

Від того самого року лишилася інша книга, і в ній село ще живе. Двадцять три акти про народження, аркуші з першого по двадцять третій, кожен з іменами батьків, здебільшого також із їхнім віком і заняттям.[1] Це найбільший поіменний зріз села напередодні голоду серед доступних документів: Лозниці, Петрики, Ткаченки, Могилівці, Цигулі, Цупруні, Давидчуки, а поряд Поїзди, Захарченки, Мамовці, Петрусенки, Павленки, Гудзі, Луценки. Є й книга народжень 1933 року: у ній девʼять актів села, на аркушах з першого по девʼятий.[3]

Хто за це заплатив імʼям

Нарис книги памʼяті називає й тих, кого за опір колективізації забрали: «фельдшер К. Т. Петрик був розстріляний, а робітник Г. Р. Лозниця засуджений до восьми років тюремного увʼязнення».[4] У книзі репресованих є двоє уродженців Веселої Слободи з тими самими ініціалами, близьким фахом і тією самою карою - і з датами вироків та органами, які їх винесли.[6] Обидва вироки винесено 1938 року, хоча нарис повʼязує обидві кари з опором колективізації.[4] Що це ті самі люди, ймовірно, але документа, у якому обидва тексти зійшлися б, немає. Про них - окремий запис.

Правка до тексту

Лист піде на адресу правок разом із цитатою й посиланням на цю сторінку.

Докладніше про правки

Дякуємо