Камінь не каже, кого саме він перелічує
Над самими списками заголовка немає. Дві стели, на кожній по дві бронзові плити, на кожній плиті дві колонки - разом вісім, і 146 позицій у форматі «ПРІЗВИЩЕ І.І.», без років народження, без дат загибелі й без жодного пояснювального рядка.[1] Єдиний текст поза списками стоїть на постаменті: «Вічна слава загинувшим героям 1941-1945 років».[1] Тобто камінь каже, що це полеглі, і не каже нічого більше: ні скільки їх, ні хто з них загинув на фронті, а хто при визволенні самого села.
Пʼять позицій на ньому повторюються: ЛЕОНЕНКО И.А., СТАРОВОЙТ П.С., ТКАЧ А.И., ТКАЧ П.И. і ТОВКАЧ А.Г. кожен стоять двічі.[1] Ми їх не звели в одну людину: тезки в сільських переліках річ звичайна, і 146 це число рядків, а не число людей.
Чотири числа, і зводити їх не можна
| Число | Що саме порахували | Хто це каже |
|---|---|---|
| 151 | карашинців, які «загинули смертю хоробрих» | краєзнавчий нарис 2006 року[2] |
| 44 | воїнів Радянської Армії, полеглих при звільненні села | той самий нарис, те саме речення[2] |
| 198 | жителів села, нагороджених орденами й медалями | нарис і радянський довідник 1971 року, незалежно[2][5] |
| 146 | позицій на іменних плитах памʼятника односельцям | сам камінь[1] |
Число 44 до плит не належить: воно про бійців, які лягли за село, і стоїть на іншій плиті, фізично окремій від цих восьми колонок.[1] Так само не належить сюди девʼята плита біля постаменту, де близько сорока позицій і прізвища переважно не місцеві: то братська могила радянських воїнів.
Пʼяте число той самий том дає вже не про полеглих, а про тих, хто дожив: на 1 січня 2003 року в селі числилося 127 учасників Великої Вітчизняної війни, семеро учасників бойових дій і четверо воїнів-афганців.[2] Через пʼятдесят вісім років після війни фронтовиків у селі лишалося майже стільки, як імен на плитах, - і жодного їхнього списку в нас теж немає.
Лишається пара 151 і 146, і навіть її звести не вийде. Перше число надруковане без покликання на будь-який облік і без списку імен поруч[2]; друге це те, що встигли викарбувати на бронзі, разом із пʼятьма повторами.[1] Щоб відняти одне від одного, треба знати, що саме рахує кожне, а цього не каже ні книжка, ні камінь.
Довідник 1971 року не назвав нікого
Гасло Великого Карашина в «Історії міст і сіл» перелічує гектари колгоспу, спеціалізацію, восьмирічну школу й будинок культури, а про війну каже одне: 198 жителів нагороджено орденами й медалями.[5] Ні полеглих, ні поіменного списку, ні бодай одного прізвища по цьому селу в томі немає - при тому, що сусіднім селам того самого розділу він імена дає.
Меморіал із братською могилою й памʼятником односельцям відкрили 9 травня 1968 року, і в районній таблиці памʼяток вони записані одним обʼєктом під охоронним номером 496.[3] Поіменного списку той облік від памʼятника не вимагав.
Для пошуку. Найчастіші прізвища на плитах такі.
| Прізвище | Позицій на плитах |
|---|---|
| Орлюк | 16[1] |
| Корниенко | 9[1] |
| Ткач | 8[1] |
| Богдан | 6[1] |
| Оксененко | 5[1] |
| Старовойт | 5[1] |
| Шевчук | 5[1] |
Орлюк і Корнієнко очолюють обидва сільські переліки втрат: і цей, і мартиролог голоду, де Орлюків тринадцять, а Корнієнків чотирнадцять.[1][4] Спорідненості між конкретними людьми це не доводить - для неї потрібен метричний запис, а не збіг прізвища.
Що на плитах під стертими рядками, ми досі не знаємо напевно: два перші читання знімків розійшлися саме там. Прочитати їх можна буде за знімком стели Б-Л, знятим фронтально й при рівному світлі, - такий кадр існує лише для другої стели, - або за томом «Книги Памʼяті України» по Макарівському району, де замість прізвища з двома ініціалами стоять повне імʼя, рік народження й місце загибелі.