Через девʼять днів після приходу своїх село поставили в окопи
Окупація в Карашині тривала два роки й чотири місяці: німці зайняли село в перших числах липня 1941 року, а пішли з нього 8 листопада 1943-го.[2] Ці роки не зупинили колгоспу - окупанти зберегли «Комунар», і в ньому працювали ті самі колгоспники, не отримуючи нічого, крім побоїв.[2] На роботи до Німеччини з села вивезли 38 молодих людей, і жодного імені ми не знаємо.
17 листопада: перелічили й повели в окопи
Через девʼять днів після приходу Червоної армії коло сільради вивісили оголошення: всі чоловіки від 16 до 60 років мали зʼявитися на призовний пункт на території колгоспу «Комунар», маючи при собі метричне свідоцтво, пару натільної білизни й сухі харчі на три доби.[2] Про це за кілька годин знали в обох Карашинах.
Далі була коротка перекличка, і більшість тих, хто прийшов, потрапила в окопи першої лінії - з гвинтівками і у власному одязі, у якому прийшла з дому.[2]
Фронт вернувся назад
Німецький контрнаступ відкотив лінію бою до Небилиці, Рожева й Малого Карашина. Сільрада порекомендувала людям тимчасово залишити село; на околиці Малого Карашина ставили гармати проти зʼєднань «Мертва голова» і «Вікінг», а комбат капітан Самуленко дістав наказ стояти на смерть.[2] Біженці почали вертатися 26 грудня 1943 року, тобто через сім тижнів після того дня, який вважають днем визволення.
Звідки взялося саме 8 листопада
З одного краєзнавчого нарису.[2] Обліковий документ, за яким братську могилу в селі взяли на державний облік 1970 року, дати не називає - у ньому стоїть «які загинули в 1943 році за визволення села Великий Карашин».[1] При цьому сусіднім селам той самий додаток числа проставив: Вільному 7 листопада, Андріївці 17 листопада. Тобто точність тут залежить не від того, наскільки надійна дата, а від того, хто заповнював картку.
Скільки бійців лягло за село, джерела теж кажуть по-різному: нарис - 44 воїни, зведена таблиця памʼяток у тому самому томі - 40 похованих у братській могилі.[2][3] Могилу й памʼятник воїнам-односельцям відкрили одним меморіалом 9 травня 1968 року, охоронний номер 496. Ці 40 чи 44 - про тих, хто прийшов сюди воювати. Що саме перелічують плити поруч, камінь не каже.