Трибунал 22-ї армії, 20 серпня 1941 року

Густав Августович Генкель, Евальд Едвардович Мартин і Бертольд Густавович Нернберг народилися 1920 року в Садках-Строївці, усі троє німці з початковою освітою.^[2][3][4] Усі троє служили червоноармійцями в діючій армії.^[2][3][4] Військовий трибунал 22-ї армії 20 серпня 1941 року засудив кожного з них до розстрілу, і вирок виконали 23 серпня.^[2][3][4] Місце поховання всіх трьох у томі «Реабілітовані історією» записано як невідоме; реабілітували їх 1998 року.^[2][3][4]

1941-1942 роки

Ще одного вихідця з села, Броніслава Станіславовича Світельського, 1907 року народження, том записує поляком і так само червоноармійцем діючої армії.^[5] Його судив військовий трибунал військової автобригади Ленінградського фронту 15 лютого 1942 року й дав десять років позбавлення волі. Світельський помер в увʼязненні 26 березня 1942 року; місце поховання невідоме, реабілітований 1997 року.

Фрідріх Генріхович Дорн, 1910 року народження, німець, походив із Негребівки, а жив у Садках-Строївці й працював у колгоспі.^[6] Його заарештували 23 червня 1941 року й обвинуватили в причетності до антирадянського угруповання. Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 3 жовтня 1941 року його вислали до Красноярського краю на пʼять років. Він помер під час етапу 20 жовтня 1941 року, на станції Увек. Реабілітований 1989 року.

Енгельгард Готфрідович Вельке, 1905 року народження, уродженець Садків-Строївки, жив у Радомишлі й працював мотористом радіовузла. Особлива нарада при НКВС СРСР 19 серпня 1942 року засудила його до десяти років позбавлення волі. Реабілітований 1989 року.^[7]

Окупація і фронт 1943 року

Нарис про село в краєзнавчому томі 2006 року каже про війну одним реченням: «В часи війни село було окуповане фашистами, загинуло 30 його мешканців».^[8] Імен цих тридцяти в нарисі немає.

На примусові роботи до Німеччини із Садків-Строївки вивезли 10 осіб. Так рахують автори статті в «Макарівських вістях» 2017 року за матеріалами Державного архіву Київської області, і свій загальний підсумок вони називають не остаточним.^[9] Та сама стаття цитує монографію дослідниці Т. Пастушенко, а та наводить слова «автора довідки села Строївка»: «У селі 92 роки жило німецьке населення, українців було лише 25%».^[9] Далі вона додає, що звідти до Німеччини вислали 10 українців. Пастушенко, за статтею, користувалася «Хронологічними довідками» про окупацію, які зберігаються в тому самому архіві. Яку довідку цитовано, якого вона року й під яким шифром, стаття не каже. Від якого року лічити ці 92 роки, з неї теж не видно.^[9]

Книжка Є. Букета про сусідню Комарівку пише, що Комарівку звільнили 9 листопада 1943 року, а далі: «Фронт зупинився на лінії Раковичі -- Лисиця -- Строївка -- Небелиця».^[10] Те саме перелічує і стаття про Комарівку в «Макарівських вістях» 2017 року, але визволення Комарівки вона датує 10 листопада 1943 року.^[12] Дня, коли фронт став на цій лінії, жоден із двох текстів не називає: книжка пише, що передові частини Радянської армії пройшли на Житомирщину, але несподівана атака окупантів змусила їх повернутися.^[10] Нарис про Комарівку в районному томі 2006 року ставить ту саму лінію одним записом під 9 листопада 1943 року, але це дата визволення Комарівки, а не зупинки фронту.^[11] Знову в наступ радянські війська пішли, за обома текстами, у грудні 1943 року.^[10][12] Строївку в обох текстах названо без «Садків», і що це саме Садки-Строївка, видно з сусідів по переліку, Лисиці й Небелиці.^[10][12] Що було з Комарівкою в ті тижні, розказано на сторінці її визволення.

Братська могила

Нарис 2006 року пише, що 9 травня 1957 року в селі відкрили памʼятник на братській могилі радянських воїнів, які загинули при визволенні села.^[8] У переліку памʼяток, затвердженому рішенням Київської обласної ради 2003 року, у розділі «с.Садки-Строївка» під позицією 636 стоїть «Братська могила радянських воїнів, які загинули в боях при обороні та визволенні села». Рік 1957, місце центр села.^[13] У рішенні облвиконкому 1970 року про памʼятки області під позицією 596 стоїть «Братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в 1943 році за визволення хутора Строївка від німецько-фашистських загарбників». Місце там хутір Строївка Макарівського району, а на могилі скульптура воїна із залізобетону на гранітному постаменті.^[1] Рішення пише «хутір Строївка» без Садків, тому те, що це та сама могила, що в нарисі, лишається непевним.^[1]

Після визволення

Ганна Петрівна Штейнке, 1895 року народження, уродженка Садків-Строївки, німка, жила в Шпитьках Києво-Святошинського району й працювала в радгоспі. Особлива нарада при НКВС СРСР 26 серпня 1944 року виселила її на три роки за межі України.^[14]

Емма Юліусівна Зіберт, 1921 року народження, і Еріх Юліусович Зіберт, 1917 року народження, тракторист, обоє жили в Садках-Строївці й працювали в колгоспі. Особлива нарада при МВС СРСР 28 лютого 1946 року засудила кожного до чотирьох років позбавлення волі.^[15]

Ольга Альбертівна Ган, 1924 року народження, німка, уродженка Садків-Строївки, жила в Німеччині й опинилася в перевірочно-фільтраційному пункті. Особлива нарада при МВС СРСР 8 квітня 1946 року засудила її до чотирьох років позбавлення волі.^[16] Штейнке, обох Зібертів і Ган реабілітували 1989 року.^[14][15][16]