Шість чисел, які рахують різне
«Спочатку до Комарівки прийшли радянські розвідники, потім увійшли два танки. Навколо гриміла нечувана стрілянина», - так переказує той день книжка про село. Речення перед цим спогадом у ній протилежне: «Німці заздалегідь покинули Комарівку».[1] Обидва речення стоять поспіль, і книжка їх не зводить: бій за село чи вхід у село, яке німці вже залишили, з неї не видно. Число загиблих у бою дає тільки нарис 2017 року - девʼятнадцять військових, двоє офіцерів і сімнадцятеро рядових, похованих у трьох братських могилах у селі.[4] Згоріла одна хата.[3]
Дата розходиться на добу. Книжка 2004 року і хронологія районного збірника кажуть 9 листопада; колекція документів німецької окупації в Державному архіві Київської області, на яку та сама книжка посилається, кінчає окупацію Комарівки 10 листопада, і нарис 2017 року теж дає десяте.[1][3][4] Точну добу можна встановити тільки за бойовим документом частини, яка входила в село; третій переказ тут нічого не додасть.
Фронт став на лінії Раковичі - Лисиця - Строївка - Небелиця, і жителів Комарівки виселили в Кодру, Забуяння й Королівку.[3][1] У селі лишили саму родину Григора Борука, щоб обслуговувала підполковника. У порожніх хатах розмістили санчастини.[2]
Сто тридцять чотири - це не односельці
«Від ран загинуло 134 радянські воїни, які спочатку були поховані в окремих, а потім, у 1952 році, в братській могилі».[2] Це поранені, привезені до села з фронту, який стояв за кілька кілометрів. Ніхто з них у Комарівці не жив.
Плутати їх із загиблими комарівцями не можна, а плутанина ця легка: обидва числа стоять у книжці на одній сторінці, і меморіальних обʼєктів у селі теж два: братська могила воїнів і памʼятник воїнам-односельцям, кожен зі своїм охоронним номером.[2][3]
Шість чисел і що саме кожне рахує
| Число | Кого рахували | Звідки |
|---|---|---|
| 134 | чужі воїни, померлі від ран у санчастинах села; поховані нарізно, 1952 року перенесені в братську могилу | книжка 2004[2] |
| 119 | жителі села, які воювали | книжка 2004, нарис 2017[2][4] |
| 87 | з тих 119 загинули | книжка 2004[2] |
| 102 | з тих самих 119 «не повернулися додому» | нарис 2017[4] |
| 76 | нагороджені орденами й медалями; чи всі вони повернулися, джерела не кажуть | «Історія міст і сіл» 1971, книжка 2004[5][2] |
| 74 | вивезені на роботи до Німеччини, з них повернулося 50 | книжка 2004, нарис 2017[2][4] |
Одна пара в цій таблиці таки суперечить сама собі: 87 «загинули» і 102 «не повернулися» описують ту саму групу зі 119 воювалих, а різниця між ними пʼятнадцять осіб. Найімовірніше, друге число включає зниклих безвісти й полонених, але жодне з двох джерел цього не каже. Звести їх можна тільки за поіменним списком полеглих.
Число 74 стоїть у таблиці один раз, а в книжці двічі. Стільки людей вивезли до Німеччини, і стільки ж імен вибито на памʼятнику воїнам-односельцям, відкритому 9 травня 1965 року на комарівському цвинтарі.[2][3] Два різні підрахунки випадково дали те саме число, і при швидкому читанні книжки вони склеюються в одне.
Числа 185 не існує
Поряд із цими шістьма ходить сьоме: 185 радянських воїнів у братській могилі. На всіх 88 сторінках книжки про село єдине «185» це номер рядка в переписі 1897 року.[2] Районний збірник і нарис 2017 року його теж не знають.
Узялося воно з підпису до підкатегорії світлин на Wikimedia Commons: «Братська могила 185 радянських воїнів».[6] Хто й коли зробив цей підпис, невідомо, і джерела під ним немає жодного.
Для пошуку. Імен усіх 134 померлих від ран у Комарівці не має жодне з наших джерел. Шукати їх треба не в книжках про село, а в списках безповоротних втрат медсанбатів і польових госпіталів, які працювали в цьому районі в листопаді-грудні 1943 року, і в паспорті військового поховання, складеному при перепохованні 1952 року.