Миколаївка, Ірпінь, Варшава: вироки уродженцям і жителям Миколаївки, 1931-1948
27 листопада 1931 року трійка при Колегії ДПУ УСРР засудила двох чоловіків, народжених у Миколаївці. Колгоспника Миколу Захаровича Шатила, 1910 року народження, - до трьох років позбавлення волі. Селянина-одноосібника Ксаверія Адамовича Петровського, 1907 року, - до пʼяти.[1]
Обидва вироки записано в другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області. Там само, з позначкою «с. Миколаївка Макарівського району», стоять статті про людей, засуджених 1932, 1937, 1938 і 1948 років.[1]
Двоє одного дня
Шатило жив у самій Миколаївці, Петровський - у Вишеграді того самого Макарівського району.[1] Його вирок стоїть і серед вироків вишеградцям. Обидва записані українцями й малописьменними, обох реабілітували 1989 року.
Висланий 1932 року
Трохим Андрійович Петренко народився 1878 року в Миколаївці, там само жив і господарював одноосібно. 28 серпня 1932 року Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР виселила його на три роки за межі України. Реабілітований 1989 року.[1]
Двоє з Ірпеня, листопад 1937-го
Троє уродженців Миколаївки жили в Ірпені; двоє з них, обидва записані поляками й малописьменними, загинули в листопаді 1937 року.[1]
Болеслав Іванович Гординський, 1894 року народження, працював робітником хлібопекарні №5 у Києві. 5 листопада 1937 року Комісія при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР засудила його до розстрілу, вирок виконано 25 листопада. Реабілітований 1989 року.[1]
Франц Миколайович Рожнятовський, 1892 року народження, був робітником будівельної контори. Та сама комісія засудила його до розстрілу 16 листопада 1937 року, вирок виконано 22 листопада. Реабілітований 1961 року.[1]
В обох статтях стоять ті самі слова: «Місце поховання невідомо».[1]
Колгоспник із Кожухівки
Андрій Федотович Гармаш народився 1888 року не тут, а в Кожухівці Васильківського району. Жив він у Миколаївці й був колгоспником. 15 жовтня 1938 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до пʼяти років позбавлення волі. Реабілітований 1989 року.[1]
Робітник «Транссигналу»
Франц Казимирович Піотровський, 1914 року народження, уродженець Миколаївки, поляк з початковою освітою, жив в Ірпені й працював на заводі «Транссигнал» у Києві. Судив його не трибунал і не особлива нарада, а Лінійний суд Південно-Західної залізниці: 28 грудня 1938 року - пʼять років позбавлення волі.[1]
Помер він в увʼязненні 1946 року, місце поховання невідоме. Реабілітували його 1959 року.[1]
Механік із Варшави
Останній за датою вирок серед цих статей винесено 12 травня 1948 року. Військовий трибунал Північної групи військ засудив до 25 років позбавлення волі Ксаверія Адамовича Піотровського, 1907 року народження, уродженця Миколаївки, поляка з неповною середньою освітою. Жив він у Варшаві й був механіком спілки Транспортників. Помер в увʼязненні 14 травня 1950 року, місце поховання невідоме. Реабілітований 1998 року.[1]
Імʼя, по батькові, рік і село народження в нього ті самі, що в Ксаверія Адамовича Петровського, засудженого 1931 року.[1] Розходяться прізвище, національність і освіта: 1931 року - Петровський, українець, малописьменний; 1948 року - Піотровський, поляк, з неповною середньою. Чи це одна людина, у жодній із двох статей не сказано. Відповідь могла б дати слідча справа 1948 року.
Для пошуку. Статті стоять у книзі на таких сторінках: Гординський на с. 521, Петренко на с. 542, Петровський на с. 543, обидва Піотровські на с. 544, Рожнятовський на с. 546, Шатило на с. 554.[1] Статтю про Гармаша надруковано на с. 250, і місцем народження в ній записано Кожухівку, а Миколаївку - місцем проживання.