Голод 1932-1933 років у Мотижині

Про голод у Мотижині відомо з нарису й мартиролога «Національної книги памʼяті жертв Голодомору». Нарис каже, що протягом кількох місяців у селі померло від голоду понад сотню людей, а за свідченнями очевидців встановлено прізвища 70^[2]. Мартиролог друкує рівно сімдесят позицій - число нарису й число рядків списку сходяться точно.

Сімдесят позицій розкладаються на сімнадцять прізвищ: Гребеник і Снігир по вісім, Голик шість, Коцюба, Сметана і Громницькі по пʼять, Баклан, Балагуришини, Карасевич, Муха і Тимошенки по чотири, Коба, Крамаренко й Петровський по три, Довгич два, Курач і Тиндик по одному^[2]. Два прізвища, Гребеник і Снігир, дають разом майже чверть списку.

Частина позицій не має імені взагалі: замість нього стоїть «1 дитина», «2 дітей», «3 дітей», а в Сметан і «4 дітей»^[2]. Балагуришини вписані всім складом і теж без імен - батько, син, дочка, мати^[2]. Тобто в частині випадків свідчення зберегло двір і число померлих у ньому, а не імена.

Індивідуальних дат смерті мартиролог не подає жодної: 1933 рік у ньому це рамка двох голодних років, а не день, коли померла конкретна людина^[2]. Тому список читається як перелік імен, а не як хронологія.

Свідчення записані 1996 року

Спогади, з яких зроблено і нарис, і другу половину мартиролога, записав 1996 року Костенко Л. П., учитель хімії місцевої школи^[2]. Інформатори названі поіменно, з роками народження: Скибенко (Мухи) Г. І., 1915 року; Снігир К. О., 1911 року; Довгич Г. П., 1915 року; Скибенко М. І., 1916 року; Сухенко Г. А., 1913 року; Комашенко О. О., 1926 року^[2].

Дванадцятьма роками пізніше, 2008 року, ту саму роботу в сусідній Королівці робила вчителька місцевої школи, і свідчили їй дві жінки 1919 і 1923 років народження^[2]. У Мотижині 1996 року свідків було шестеро, найстаршій із них ішов 85-й рік, а наймолодша, 1926 року народження, у голодний рік була шестирічною дитиною - тобто памʼятала його сама, а не з переказу родини.

Розкуркулення це інша категорія

Найдокладніше нарис описує не голод, а розкуркулення, і змішувати ці два переліки не можна: розкуркулене господарство це не померла людина, а конфісковане майно й вигнана з села родина.

Розкуркулено сто господарств, з них нарис називає тринадцять позицій: пʼять садиб Карсевичів, Довгича Давида, Чаленка Михайла, Скибенка Мусія, Петрину Кирила, Коцюбу Пилипа, Яценка Юхима, Гребенюка Антона, Безсмертного Федоса, Муху Гаврила, Галдецьких з Ясногородського хутора, Баклана Сакея і Сметану Романа^[2]. Один з інформантів, Снігир К. О., свідчив, що розкуркулювали й не дуже заможних людей, які чимось були невгодні сільській владі^[2]. Довгич Давид стоїть у цьому переліку розкуркулених і водночас у мартиролозі, а поряд із ним там «Довгич дружина»^[2]. Чи це та сама людина, книга не каже, і два переліки різної природи звести за самим прізвищем не можна.

Прізвища в нарисі й мартиролозі того самого села пишуться по-різному: Гребенник (голова артілі), Гребенюк (розкуркулений) і Гребеник (вісім позицій мартиролога); так само Карсевичі нарису проти Карасевич мартиролога^[2]. Написання тут передані так, як у книзі, і шукати треба за всіма трьома.

Виконавців нарис теж називає на імʼя, і це рідкість для таких текстів: Безсмертний Кіндрат, Домашенко Михайло, Сухенко Антон, а ще двоє під вуличними іменами - Опанас Каленик і Юхим Пахомов, бо прізвищ їхніх у селі вже не памʼятали^[2]. Про Сухенка Антона нарис каже, що він найперше розкуркулив рідного батька, забрав у нього клуню й реманент, а далі розкуркулював своїх родичів і сусідів^[2].

За свідченнями, ті самі люди восени й узимку 1932 року вимітали запаси в односельців уже без розбору, і саме звідси нарис виводить голод^[2]. Причинно-наслідковий звʼязок тут належить оповідачам 1996 року, а не документу.

Мотижен 72

Село потрапило на районну чорну дошку. У таблиці «Села, які саботують хлібозаготівлі, зривають завершення в районі річного пляну» районної газети за 28 грудня 1932 року стоїть рядок «Мотижен 72»^[3]. Чого саме стосується число, таблиця не пояснює. У тій самій таблиці Наливайківка 40, Фасова 59, Небелиця 62, Людвинівка 63, В.-Карашин 72, Макарів 74, Копилів 87^[3].

Той самий номер друкує, що села з цієї таблиці «не мають права одержувати промкрам від пролетарської держави»^[3]. Це не докір у газеті, а оголошена санкція: припинення підвозу промислових товарів у село напередодні найтяжчих місяців.

Актів про смерть за ці два роки немає

Книг реєстрації актів про смерть по Мотижину за 1932 і 1933 роки в доступних матеріалах немає, і це встановлено, а не пропущено. Справа ДАКО Р-5634/1/638 - книга смертей по Макарівському району за 1932 рік - має власний машинописний «ЗМІСТ КНИГИ», і в ньому перелічено шість сільрад із діапазонами актів: Макарів, Королівка, Макар-Буда, Маковище, Озірщина, Ситняки^[1]. Мотижина серед них немає, і прихованого блоку під чужою шапкою в справі теж немає^[1].

Різниця між «немає в описі» і «немає в самій книзі» тут вирішальна: заголовок опису буває неточним, а зміст книги складала та сама канцелярія, що вела акти. Тому по Мотижину сімдесят імен мартиролога - єдиний наявний перелік, і звірити його нема з чим. Ні дати, ні причини смерті, ні віку жодного з цих сімдесяти людей документ не дає.