Голод 1932-1933 років у Мотижині

Про голод у Мотижині відомо з нарису й мартиролога «Національної книги памʼяті жертв Голодомору». Нарис каже, що протягом кількох місяців у селі померло від голоду понад сотню людей, а за свідченнями очевидців встановлено прізвища 70^[3]. Мартиролог друкує рівно сімдесят позицій - число нарису й число рядків списку сходяться точно.

Сімдесят позицій розкладаються на сімнадцять прізвищ: Гребеник і Снігир по вісім, Голик шість, Коцюба, Сметана і Громницькі по пʼять, Баклан, Балагуришини, Карасевич, Муха і Тимошенки по чотири, Коба, Крамаренко й Петровський по три, Довгич два, Курач і Тиндик по одному^[3]. Два прізвища, Гребеник і Снігир, дають разом майже чверть списку.

Частина позицій не має імені взагалі: замість нього стоїть «1 дитина», «2 дітей», «3 дітей», а в Сметан і «4 дітей»^[3]. Балагуришини теж вписані без імен - батько, син, дочка, мати. Тобто в частині випадків свідчення зберегло двір і число померлих у ньому, а не імена.

Індивідуальних дат смерті мартиролог не подає жодної: роки 1932-1933 стоять лише в його заголовку, а біля імен немає ні року, ні дня смерті^[3].

Свідчення записані 1996 року

Свідчення, за якими укладено мартиролог, записав 1996 року Костенко Л. П., учитель хімії Мотижинського ліцею^[3]. Інформатори названі поіменно, з роками народження: Скибенко (Мухи) Г. І., 1915 року; Снігир К. О., 1911 року; Довгич Г. П., 1915 року; Скибенко М. І., 1916 року; Сухенко Г. А., 1913 року; Комашенко О. О., 1926 року.

Розкуркулення це інша категорія

Найдокладніше нарис описує не голод, а розкуркулення, і змішувати ці два переліки не можна: розкуркулене господарство це не померла людина, а конфісковане майно.

Розкуркулено сто господарств, з них нарис називає тринадцять позицій: пʼять садиб Карсевичів, Довгича Давида, Чаленка Михайла, Скибенка Мусія, Петрину Кирила, Коцюбу Пилипа, Яценка Юхима, Гребенюка Антона, Безсмертного Федоса, Муху Гаврила, Галдецьких з Ясногородського хутора, Баклана Сакея і Сметану Романа^[3]. Одна з інформанток, Снігир К. О., свідчила, що розкуркулювали й не дуже заможних людей, які чимось були невгодні сільській владі. Довгич Давид стоїть у цьому переліку розкуркулених і водночас у мартиролозі, а поряд із ним там «Довгич дружина»^[3]. Чи це та сама людина, книга не каже, і два переліки різної природи звести за самим прізвищем не можна.

Прізвища в нарисі й мартиролозі того самого села пишуться по-різному: Гребенник (голова артілі), Гребенюк (розкуркулений) і Гребеник (вісім позицій мартиролога); так само Карсевичі нарису проти Карасевич мартиролога^[3]. Написання тут передані так, як у книзі.

Виконавців нарис теж називає на імʼя: Безсмертний Кіндрат, Домашенко Михайло, Сухенко Антон, а ще двоє під вуличними іменами - Опанас Каленик і Юхим Пахомов, бо прізвищ їхніх у селі вже не памʼятали^[3]. Про Сухенка Антона нарис каже, що він найперше розкуркулив рідного батька, забрав у нього клуню й реманент, а далі розкуркулював своїх родичів і сусідів.

За нарисом, ті самі активісти восени й узимку 1932 року вимітали всі запаси в односельців уже без розбору, і саме звідси він виводить голод^[3]. Цей звʼязок проводить сам нарис; документа, на який би він тут спирався, нарис не називає.

Мотижен 72%

На районні та обласну «чорні дошки» 1932 року, за переліком «Книги памʼяті», з Макарівського району занесли Наливайківку й Фасову^[5]. У таблиці «Села, які саботують хлібозаготівлі, зривають завершення в районі річного пляну» районної газети за 28 грудня 1932 року стоїть рядок «Мотижен 72%»^[4]. Відсоток чого це, таблиця окремо не пише, а її заголовок говорить про завершення річного плану. У тій самій таблиці Наливайківка 40%, Фасова 59%, Небелиця 62%, Людвинівка 63%, В.-Карашин 72%, Макарів 74%, Копилів 87%.

Шапка того самого номера називає Мотижен серед шести сіл, які «не мають права одержувати промкрам від пролетарської держави»^[4]. Це не докір у газеті, а оголошена санкція: припинення підвозу промислових товарів у село.

Мотижина немає в змісті книг смертей

Книг реєстрації актів про смерть по Мотижину за 1932 і 1933 роки в доступних матеріалах немає. Книга смертей по Макарівському району за 1932 рік, що зберігається в ДАКО, має власний «ЗМІСТ КНИГИ» - друкований бланк, заповнений від руки, - і в ньому перелічено шість сільрад із діапазонами актів: Макарів, Королівка, Макар-Буда, Маковище, Озірщина, Ситняки^[1]. Мотижина серед них немає. Книга смертей по району за 1933 рік із того самого архіву у своєму «ЗМІСТІ КНИГИ» називає чотири сільради - Макар-Буду, Маковище, Озірщину й Макарів, і Мотижина там теж немає^[2].

Зміст стоїть у самій книзі й лічить номери її записів і аркушів, разом із відсутніми записами^[1]. Тому по Мотижину сімдесят позицій мартиролога - єдиний наявний перелік, і звірити його нема з чим. Ні дати, ні причини смерті, ні віку жодного з цих сімдесяти людей документ не дає.