1941: арешт бригадира колгоспу «Наш шлях»

Про перші місяці війни в Людвинівці розповідає замітка газети, що виходила під німецькою окупаційною адміністрацією^[1]. У замітці названо на імʼя одну людину з села, а саме село названо не так, як воно зветься тепер.

Газета з наміром

12 серпня 1941 року «Вільне слово» надрукувало на першій сторінці добірку «Вісти з Київщини»^[1]. Видання виходило під німецькою адміністрацією, і перелік радянських злочинів був для нього прямим робочим завданням: що страшніше минуле, то менше охочих дочекатися повернення тієї влади. Це не робить надруковане неправдою, але робить його свідченням із наміром, і читати його треба відповідно: імена, назва колгоспу й район у замітці конкретні й перевірні, а оцінні звороти навколо них - «саботаж» у лапках, «ганебно втекло» - належать редакції.

Сказано там таке:

Так, з села Людвиківки й Фасової, Макарівського району на Київщині, 10. VII. мало зʼявитись до військомату понад сто чоловік на 12 год. дня. Не явився ні один. В 17 годині прибули до Фасова з Макарова начальник тайнвідділу НКВД, партійні керівники й начальник Райфінвідділу. В селі мала початись фізична розправа з ініціяторами «саботажу». Але вчас явилися в селі німецькі мотоциклісти. «Начальне керівництво» ганебно втекло.

...В селі Людвиківці Макарівського району енкаведисти арештували бригадира колгоспу «Наш шлях» - Федора Івановича Коваля за те, що закликав селян не дати нищити колгоспний реманент і посіви.

Що з цього тримається, а що ні

Тримається насамперед імʼя: Федір Іванович Коваль, бригадир колгоспу «Наш шлях». Інших довоєнних назв колгоспу в Людвинівці в доступних джерелах поки немає; те, як господарство називалося через тридцять років, уже інше. Назва при цьому не рідкісна: колгоспи «Наш шлях» були і в інших селах області, тому саме село тут визначає не вона, а прямо названий район.

Не тримається дата. Дня арешту замітка не подає взагалі, і 12 серпня - це дата номера, а не дата події^[1]. Липневим числом (10 липня) позначено лише історію з призовом, і вона про два села разом, Людвинівку й Фасову.

Що сталося з Ковалем далі, у доступних джерелах поки немає. У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області Федір Іванович Коваль один: 1903 року народження, з Великої Димерки Броварського району, засуджений 1931 року^[3]. Тобто вироку за арештом 1941 року в довіднику не значиться, і це не доводить ні того, що арешту не було, ні того, що він закінчився нічим: до довідника потрапляли справи, переглянуті прокуратурою, а не всі затримання.

Другий друк - не друге свідчення

Через пʼять днів той самий сюжет вийшов у «Жовківських вістях» у Галичині, коротше й без історії з призовом; бригадира там названо «Федора Коваля»^[2]. Другим підтвердженням він не є: це передрук того самого кореспондентського матеріалу в іншому окупаційному виданні. Обидві замітки походять з одного джерела, а перевірити їх можна лише за документами радянського боку.

За яким написанням шукати

Обидві газети пишуть назву села «Людвиківка», через «к», а не «Людвинівка»^[1][2]. Хто шукатиме своїх у виданнях 1941-1943 років, має пробувати обидві форми, а надійніше - шукати за назвою району разом із назвою сусідньої Фасови. У замітці «Вільного слова» ці два села названо поруч^[1].

Ще одне імʼя того самого року

Окремо від газет, у зовсім іншому джерелі, стоїть Трохим Трохимович Богаченко, 1896 року народження, уродженець Фасови, який жив у Людвинівці й тимчасово не працював. Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила його 27 грудня 1941 року до десяти років позбавлення волі; реабілітований 1989 року^[3].

Це вирок радянського органу, винесений тоді, коли в самому селі вже працювала німецька окупаційна адміністрація: фонд Людвинівської сільської управи в обласному архіві має крайні дати 1941-1943^[4]. Де Богаченко був того дня, де його заарештували й за що, довідник не каже. Тому його запис - це свідчення про долю одного жителя села, а не про те, що діялося в селі, і плутати ці дві речі не варто.