1941: арешт бригадира колгоспу «Наш шлях»
Про перші місяці війни в Людвинівці збереглася одна-єдина розповідь, і надрукувала її газета, що виходила під німецькою окупаційною адміністрацією. Для того, хто шукає в ній свою родину, тут важать дві речі одразу: у замітці названо на імʼя одну людину з села, а саме село названо не так, як воно зветься тепер.
Газета з наміром
12 серпня 1941 року «Вільне слово» надрукувало на першій сторінці добірку «Вісти з Київщини»[1]. Видання виходило під німецькою адміністрацією, і перелік радянських злочинів був для нього прямим робочим завданням: що страшніше минуле, то менше охочих дочекатися повернення тієї влади. Це не робить надруковане неправдою, але робить його свідченням із наміром, і читати його треба відповідно: імена, назва колгоспу й район у замітці конкретні й перевірні, а оцінні звороти навколо них - «саботаж» у лапках, «ганебно втекло» - належать редакції, а не нам.
Сказано там таке:
З села Людвиківки й Фасової, Макарівського району на Київщині, 10.VII мало зʼявитись до військового [відділу] понад сто чоловік - не зʼявився ні один. В 17 годині прибули до Фасова з Макарова начальник тайновідділу НКВД, партійні керівники й начальник Гайфінвіддилу. Там мала початися фізична розправа з ініціаторами «саботажу». Але вже зʼявилися в селі німецькі мотоциклісти. «Начальне керівництво» ганебно втекло.
...В селі Людвиківці Макарівського району енкаведисти арештували бригадира колгоспу «Наш шлях» - Федора Івановича Ковеля за те, що закликав селян не дати нищити колгоспний реманент і посіви.
Що з цього тримається, а що ні
Тримається насамперед імʼя: Федір Іванович Ковель, бригадир колгоспу «Наш шлях». Це єдина відома нам назва колгоспу в Людвинівці до війни; те, як господарство називалося через тридцять років, уже інше. Назва при цьому не рідкісна: колгоспи «Наш шлях» були і в інших селах області, тому саме село тут визначає не вона, а прямо названий район.
Не тримається дата. Дня арешту замітка не подає взагалі, і 12 серпня - це дата номера, а не дата події[1]. Липневим числом (10 липня) позначено лише історію з призовом, і вона про два села разом, Людвинівку й Фасову.
Що сталося з Ковелем далі, не каже жодне джерело. У другій книзі «Реабілітованих історією» по Київській області прізвища Ковель немає жодного разу: усі згадки цього кореня в томі - про волинський Ковель[3]. Тобто ні вироку, ні реабілітації за ним у довіднику не значиться, і це не доводить ні того, що арешту не було, ні того, що він закінчився нічим: до довідника потрапляли справи, переглянуті прокуратурою, а не всі затримання.
Другий друк - не друге свідчення
Через пʼять днів той самий сюжет вийшов у «Жовківських вістях» у Галичині, коротше й обірваний на півслові - на слові «бригадир»[2]. Другим підтвердженням він не є: це передрук того самого кореспондентського матеріалу в іншому окупаційному виданні. Обидві замітки походять з одного джерела, і розсудити їх могли б лише документи радянського боку.
За яким написанням шукати
Обидві газети пишуть назву села «Людвиківка», через «к», а не «Людвинівка»[1][2]. Пошук у пресі за сучасним написанням цих двох заміток не знаходить, і саме тому вони пролежали непрочитаними. Хто шукатиме своїх у виданнях 1941-1943 років, має пробувати обидві форми, а надійніше - шукати за назвою району разом із назвою сусідньої Фасови, від якої Людвинівка відокремилася і з якою її постійно називали поруч.
Ще одне імʼя того самого року
Окремо від газет, у зовсім іншому джерелі, стоїть Трохим Трохимович Богаченко, 1896 року народження, уродженець Фасови, який жив у Людвинівці й на час арешту не працював. Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила його 27 грудня 1941 року до десяти років позбавлення волі; реабілітований 1989 року[3].
Це вирок радянського органу, винесений тоді, коли в самому селі вже працювала німецька окупаційна адміністрація: справа Людвинівської сільської управи в обласному архіві має крайні дати 1941-1943[4]. Де Богаченко був того дня, де його заарештували й за що, довідник не каже. Тому його запис - це свідчення про долю одного жителя села, а не про те, що діялося в селі, і плутати ці дві речі не варто.