Репресії в Козичанці: шість імен, 1930-1945

Пʼятеро уродженців і жителів Козичанки стоять у макарівському розділі «Реабілітованих історією». Найраніший вирок - 1 лютого 1930 року, найпізніший - 19 лютого 1945-го^[1]. Шостий стоїть у житомирському томі тієї самої серії: у його статті Козичанка 1932 року записана в Брусилівському районі Київської області.^[2]

Шостий, чию справу припинили

Михайло Гнатович Кращенко, 1896 року народження, уродженець і житель Козичанки, селянин-одноосібник. Заарештували його 11 червня 1932 року за статтею 54-10, а вже 30 червня прокурор Брусилівської дільниці справу припинив.^[2] Це єдиний у переліку випадок, коли справу припинили без вироку, через девʼятнадцять днів після арешту; про реабілітацію стаття не каже нічого.

Двоє братів Олексієнків

Терентій Федосович Олексієнко, 1883 року народження, і Сергій Федосович Олексієнко, 1886 року, - обидва Федосовичі, обидва уродженці Козичанки. Різниця у три роки й спільне по батькові роблять їх майже напевно братами, хоча книга родинного звʼязку не називає.

Терентій на час арешту жив у Києві й завідував господарством біохімічного інституту Академії наук УРСР - Особлива Нарада при НКВС СРСР, 15 жовтня 1938 року, пʼять років^[1]. Сергій лишився в селі колгоспником і дістав вирок аж 19 лютого 1945 року: Військовий Трибунал військ НКВС Київської області, десять років і поразка в правах на пʼять.

Розстріляний колгоспник

Яків Олексійович Круц, 1885 року народження, колгоспник, - розстріл за вироком трійки при УНКВС по Київській області 31 серпня 1938 року, виконано 7 вересня^[1]. Він єдиний розстріляний у цьому переліку. Про той день розказано окремо.

Директор школи

Микола Іванович Сухаревський, 1886 року народження, уродженець сусідньої Яблунівки, житель Козичанки, директор неповної середньої школи, - десять років за вироком Військового Трибуналу військ НКВС Київської області 22 березня 1944 року^[1]. Тобто через кілька місяців після того, як 8 листопада 1943 року Козичанку визволили.^[3]

Перший висланий

Микола Гнатович Мельник, 1871 року народження, селянин-одноосібник, - виселення на три роки за межі України, Особлива Нарада при Колегії ДПУ УСРР, 1 лютого 1930 року^[1]. Найстарший і найраніший у переліку.

Чого книга не каже

За що судили цих пʼятьох, із книги не видно. Ні статті звинувачення, ні номера архівно-слідчої справи вона не подає в жодному записі^[1].

Причини, які називає сільська хроніка

Районний збірник нарисів 2006 року не називає органів, що судили, і точних дат вироків, зате при двох із цих людей каже, за що їх судили.

Сергій Олексієнко. «Сергій Феодосійович Олексієнко на перших зборах селян, що були організовані представниками ОУН-Б і проходили на горі, заспівав "Ще не вмерла Україна", за що згодом, у 1945 році, був засуджений на 10 років тюремного увʼязнення. Реабілітований у 1992 році посмертно».^[3] Рік вироку, строк і рік реабілітації збігаються з книгою до цифри, по батькові подано в іншій формі - Феодосійович проти Федосовича, - тож ідеться, найпевніше, про ту саму людину.^[1] Отже, за хронікою, десять років колгоспник дістав за пісню, заспівану на тих зборах.^[3] Слово «посмертно» при реабілітації каже тільки те, що до 1992 року його вже не було живого, - коли й де він помер, з нього не випливає.

Микола Мельник. Хроніка датує його заслання 1930 роком і, як і книга, дає реабілітацію 1992 року, додаючи слово «посмертно».^[3][1]

І ще пʼятеро, яких хроніка не називає. При 1937 році хроніка пише, що в Козичанці заарештували шість чоловік: пʼятеро дістали різні терміни, а Яків Олексійович Круць, 1883 року народження, колгоспник, був засуджений до розстрілу в 1938 році.^[3] Книга дає йому 1885 рік народження, хроніка - 1883-й.^[1] Хто решта пʼятеро, хроніка не називає, а з козичанців макарівського розділу у 1937-1938 роках, крім Круца, засуджено лише Терентія Олексієнка, який жив у Києві.

Історія села, яка зникла 1937 року

Останній рядок 1937 року: безслідно зникла написана жителькою села Круць історія Козичанки «на давній лад» - перша праця на подібну тематику не тільки в селі, а й у всьому районі.^[3]

Прізвище те саме, що в розстріляного колгоспника.^[3][1] Чи була та жінка йому ріднею і чи зникла праця разом з арештом, хроніка не каже.