Сергій Федосович Олексієнко

1886 - ?, колгоспник

Колгоспник із Козичанки, уродженець села. 19 лютого 1945 року Військовий трибунал військ НКВС Київської області засудив його до десяти років позбавлення волі з поразкою в правах на пʼять. Реабілітований 1992 року.^[1]

Чому цей вирок можна пояснити, а чотири інші - ні

Реабілітаційний том не має графи «стаття звинувачення» взагалі: ні в кого з пʼятьох людей, повʼязаних із Козичанкою, він не каже, за що саме їх судили.^[1] Олексієнко тут виняток, і не тому, що документ виявився повнішим, а тому, що про нього написала монографія села: на перших зборах селян, скликаних ОУН-Б на горі, він заспівав «Ще не вмерла Україна».^[2]

Ця причина походить не з вироку, а з переказу матеріалів реабілітаційної комісії, і книжка не називає свідків. Тому вона стоїть у нас окремо від документа, а не замість нього.

Між піснею і вироком

Дати самих зборів книжка не називає. Вона ставить епізод одразу після речення про те, що осередок ОУН агітував у селі в перші дні війни, - але то місце абзацу, а не дата. Німці зайшли до Козичанки 8 липня 1941 року.^[2] Радянська влада повернулася 8 листопада 1943-го.^[2] Вирок датований лютим 1945 року.^[1]

Тобто справу довели до трибуналу не одразу після повернення фронту, а через пʼятнадцять місяців, і йшлося в ній про пісню, заспівану ще за німців - а коли саме, джерела не кажуть. Це найпізніший вирок з усіх пʼятьох, повʼязаних із селом: між ним і найранішим, висилкою Миколи Мельника 1930 року, лежать пʼятнадцять років.^[1]

Чого джерела не кажуть

Чи повернувся він із тих десяти років, не каже ні том, ні книжка. Слово «посмертно», яке монографія додає до реабілітації 1992 року, тут нічого не важить: людині 1886 року народження в 1992-му було б сто шість.^[2] Немає ні номера справи, ні статті звинувачення, ні місця відбування покарання.