Вирок трійки УНКВС: Яків Круц із Козичанки
31 серпня 1938 року трійка при Управлінні НКВС по Київській області засудила до розстрілу Круця Якова Олексійовича, 1885 року народження, колгоспника з Козичанки, українця, малописьменного. Вирок виконали 7 вересня 1938 року, місце поховання невідоме. Реабілітований 1989 року.[1]
Це не сільський епізод. Ми перерахували статті всього макарівського розділу тому: цією датою, 31 серпня 1938 року, проходять девʼятеро людей - четверо з Новосілок, двоє з Ясногородки і по одному з Козичанки, Грузького та Яблунівки.[1] Тобто того дня трійка засудила щонайменше девʼятьох людей з пʼятьох різних сіл, і збіг дати сам собою не свідчить про спільну справу.
Розділ тому, який їх зводить, теж не свідчить. Район у цій книзі стоїть станом на час укладання, а не на час арешту: «Макарівського району» надруковано в кожному з девʼятьох записів, а 1938 року Козичанка була бишівська. Тому «макарівський розділ» - редакційна рубрика 1990-х років, а не адміністративна одиниця 1938-го, і про те, чи лежали ці села тоді в одному районі, том не каже.
Монографія про село розповідає про це інакше, і розбіжність варта уваги. За нею 1937 рік «знову лишив чорну сторінку»: у селі шукали «ворогів народу», було заарештовано шість чоловік, пʼятеро отримали різні терміни покарання, а Яків Олексійович Круць, 1883 року народження, колгоспник, був засуджений до розстрілу 1938 року і реабілітований 1989-го.[2] Реабілітаційний том дає той самий вирок і той самий рік реабілітації, але рік народження 1885 і жодної згадки про шістьох.[1] Розбіжності тут різного ґатунку. Рік народження розрізнить лише архівно-слідча справа, якої ми не бачили. А от рік арешту й рік вироку не мусять збігатися: між облавою 1937 року і засіданням трійки в серпні 1938-го міг лежати рік слідства, і книжка сама пише про вирок 1938 року. Що вона справді додає до документа - це число заарештованих у селі: шестеро, з яких у томі знайшовся один.
Прізвище пишуть по-різному. Реабілітаційний том друкує «Круц», монографія й памʼять села - «Круць». Це та сама людина.
Разом із Круцем у томі стоять ще четверо людей, повʼязаних із Козичанкою, і дати їхніх вироків показують, що спільної справи між ними не було.
МЕЛЬНИК Микола Гнатович, 1871 року народження, селянин-одноосібник, Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 1 лютого 1930 року висланий на три роки за межі України; реабілітований 1992 року.[1] Ця дата в усьому макарівському розділі стоїть при ньому одному, тобто його виселення не було частиною хвилі, принаймні за цим томом. Монографія про село подає той самий факт своїми словами, і збігаються прізвище, по батькові, рік народження, рік вироку, термін і рік реабілітації.[2]
ОЛЕКСІЄНКО Терентій Федосович, 1883 року народження, мешкав у Києві, працював завгоспом біохімічного інституту АН УРСР; Особливою нарадою при НКВС СРСР 15 жовтня 1938 року засуджений до пʼяти років позбавлення волі, реабілітований 1989 року.[1]
ОЛЕКСІЄНКО Сергій Федосович, 1886 року народження, малописьменний, колгоспник; Військовим трибуналом військ НКВС Київської області 19 лютого 1945 року засуджений до десяти років позбавлення волі з поразкою в правах на пʼять років, реабілітований 1992 року.[1]
СУХАРЕВСЬКИЙ Микола Іванович, 1886 року народження, освіта середня, директор неповної середньої школи; Військовим трибуналом військ НКВС Київської області 22 березня 1944 року засуджений до десяти років позбавлення волі, реабілітований 1992 року. Народився він у Яблунівці, а до Козичанки має стосунок як до місця роботи й проживання.[1]
Разом із людьми зникають і книжки. 1937 року безслідно зникла написана жителькою села на прізвище Круць історія Козичанки «на давній лад» - за монографією, перша праця такого роду не лише в селі, а й у всьому районі.[2] Чиї це руки, сказати не можна: у книжці стоїть жіночий рід, а єдиний Круць, про якого вона поруч розповідає, - Яків. Це може бути інша особа з тим самим прізвищем, і здогадуватися ми не будемо.
Чого тут немає. Реабілітаційний том не подає ні номера справи, ні статті звинувачення, ні складу «організації»: його формуляр таких полів не має. Монографія посилається на матеріали слідчої комісії, але не описує їх і шифру не дає. А книга й база тієї самої редколегії - одне джерело, а не два, тож усе, що відомо про сам вирок, стоїть на одній сторінці одного тому.