8 листопада 1943 року: визволення Бишева
8 листопада 1943 року в Бишів увійшла Червона армія. Окупація тривала два роки й чотири місяці: німецькі війська вдерлися в містечко 9 липня 1941-го.[2] Українська Вікіпедія дає 10 липня - розбіжність в один день, і за кожною датою стоїть по одному джерелу.[3]
Хто визволяв, джерела кажуть по-різному. «Історія міст і сіл» називає 126-й і 131-й стрілецькі полки 71-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту.[2] Вікіпедія називає воїнів 1-го Українського фронту, 8-ї армії, «у складі 100-ї, 126-ї, 131-ї стрілецьких полків».[3] Збігаються фронт і два полки з трьох - 126-й і 131-й. Далі версії розходяться: у першій є 71-а дивізія, якої немає в другій; у другій є 8-а армія і 100-й полк, яких немає в першій. Дата в обох одна й та сама. Ми не зводимо ці переліки докупи: перевірити це можна за журналом бойових дій дивізії або нагородними документами на командирів рот. Оперативне зведення за той день частин не розрізняє: воно пише про війська фронту загалом.
Відзначилися, за радянським нарисом, роти старших лейтенантів М. А. Слукіна та І. С. Циганкова. Циганков загинув у Бишеві й тут похований.[2]
Фронт після 8 листопада не пішов далеко. Ще до 25 грудня неподалік від сусідньої Козичанки проходила лінія фронту, і далекобійні снаряди летіли саме з боку Бишева й Фастова.[6] Тобто півтора місяця після визволення містечко стояло тилом фронту, який тримався за кілька кілометрів.
На цвинтарі лежать не бишівці. Табличка при обеліску в групі братських могил несе сімдесят рядків формату «звання, прізвище, імʼя, по батькові, рік народження», і написана вона російською.[1] За іменами видно, що це люди з усього Союзу; один рядок замість імені має слово «неизвестный». Це ті, хто загинув тут, ідучи на захід; поруч варто читати обеліск односельцям, де записані ті, хто з Бишева пішов.
Скільки їх насправді, не знає ніхто. На ту саму ділянку цвинтаря трапляється пʼять різних чисел: 74 в державному реєстрі, 169 у наказі 2008 року, 173 в описі знімка, 69 в Вікіпедії й 70 рядків на самій табличці.[4] [1] Найближче сходяться 70 і 74 - різниця в чотири людини, і її можна пояснити тим, що четверо похованих невідомі й на металеву табличку не потрапили. Але сама табличка ні числа, ні охоронного номера не має, а на ділянці стоїть кілька окремих обелісків, тому навіть це сходження недоведене. Рішення облвиконкому 1970 року має тут дві окремі позиції з різними скульптурами - тобто вже тоді обʼєктів було щонайменше два, а не один.[5]
Плита на старій могилі імен не має. На ній стоїть тільки присвята: «ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ТОВАРИЩАМ ПО БОРЬБЕ ЗА ОСВОБОЖДЕНИЕ НАШЕЙ РОДИНЫ ОТ НЕМЕЦКО-ФАШИСТСКИХ ЗАХВАТЧИКОВ 1941-1945гг».[4] Числа на камені немає теж - воно взялося з підпису до знімка. Іменний перелік зʼявився тут набагато пізніше, уже на сучасній металевій табличці.