Обеліск односельцям: 399 імен там, де реєстр рахує 123
На постаменті бишівського обеліска вирізьблено: «ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ ЯКІ ПОЛЯГЛИ В БОЯХ ЗА СВОБОДУ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НАШОЇ БАТЬКІВЩИНИ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1941-1945рр».[1] На трьох інших гранях - імена, і їх триста девʼяносто девʼять.
Перелік повний, і це видно з нього самого. Три сфотографовані грані дають суцільну абетку від А до Я без жодного розриву - тобто четвертої, не знятої іменної грані немає, інакше в абетці зяяла б діра.[1] Формат рядка скупий: «ПРІЗВИЩЕ І.П.», без років і без по батькові. Розкладка така: грань із літерами А-Д несе 141 імʼя, грань Д-П - 138, грань П-Я - 120.[1]
Чого з каменя не випливає, так це того, що всі 399 загинули. Присвята на постаменті каже про героїв, які полягли, але сам перелік не має заголовка жодного.[1] Чи це полеглі, чи всі мобілізовані з села, чи ветерани, з плити не встановлюється, і ми цього не вирішуємо за неї.
Чотири джерела дають чотири числа, і жодні два не сходяться. Обʼєкт описано як «памʼятник на честь 123 воїнів-односельців» - це формулювання ми знаємо з описів знімків на Commons і з переказу наказу 2008 року, а не з самої облікової картки, якої ми не бачили.[2] «Історія міст і сіл» пише, що у війні брали участь понад 1100 жителів Бишева, 410 загинули, понад 350 нагороджені.[3] Вікіпедія дає близько 1500 мобілізованих і 425 тих, хто не повернувся.[4] А на камені - 399.[1] Розходяться тут саме ці чотири числа, а не читання каменя: 399 імен ми перерахували по гранях і по колонках, і сама ця цифра не спірна.
Розбіжність із реєстром - у 3,24 раза, і пояснити її похибкою підрахунку не вийде: сама лише грань із літерами А-Д несе 141 імʼя, тобто більше, ніж реєстр рахує на весь памʼятник.[1] Різниця між 399 і 425 куди менша, двадцять шість осіб, але 399 це те, що вирізьблено, а 425 - непідписаний переказ, і звести їх нема чим. Рішення облвиконкому 1970 року, у якому цей обеліск обліковано окремою позицією, імен не подає взагалі.[5]
На триста девʼяносто девʼять позицій у ньому сто двадцять два різні прізвища, і розподілені вони дуже нерівно: Андрійків двадцять, Ступаків пʼятнадцять, Атаманенків чотирнадцять, Манченків чотирнадцять, Швидких одинадцять, а Грибовських, Дідушків і Кромбетів по десять.[1] Далі йдуть Голенки, Коби, Веремієнки, Грищенки, Дубини, Обуховські. Двадцять Андрійків на одному камені - це частота, а не доведений рід: у переліку стоїть «ПРІЗВИЩЕ І.П.», без по батькові й років, тому хто кому родич, з нього не встановлюється.
Про Ганну Швидку, яка пішла на фронт добровольцем, відомо, що на війні були й чотири її брати - Андрій, Іван, Микола й Петро.[3] Швидких на обеліску одинадцять, стоять вони на самих ініціалах, і сказати, чи є серед них хоч один із тих чотирьох, за цим переліком неможливо.[1]
ДЕПУТАТ, ГОМЕЛЬ і ГРУЗИНСЬКИЙ у цьому переліку прізвища: ні посад, ні міст, ні національностей камінь не несе. ВЕРЕМІЕНКО має «Е» там, де сьогодні пишуть «Є». І хрест, вирізьблений на обеліску поруч із радянським орденом Вітчизняної війни, зʼявився пізніше за сам памʼятник: на знімку 2011 року він уже стоїть, тобто переробили обеліск до того року.[2]