Швидка Ганна

Ганна Швидка пішла на війну добровольцем. Спершу вона була рядовим бійцем, потім розвідником; після поранення її перевели операційною медсестрою, і в цьому званні вона дійшла до Кенігсберга. Війну скінчила старшиною медичної служби, з орденом Червоної Зірки.^[2]

Жінку, яка прийшла на фронт сама, не поставили одразу до санітарної справи - вона була в строю, а потім у розвідці, тобто там, куди жінок брали найрідше.

Четверо її братів - Андрій, Іван, Микола й Петро - теж були на фронті.^[2] Що вони з одного двору, нарис не пише - він називає їх братами, і на цьому спиняється.

Одинадцять Швидких на камені, і жодного, кого можна назвати

У Бишеві стоїть обеліск воїнам-односельцям, і прізвище Швидкий на ньому повторюється одинадцять разів - пʼяте за частотою зі ста двадцяти двох прізвищ каменя.^[1] Знайти серед них братів Ганни Швидкої не можна.

На камені стоять самі ініціали: А. Г., А. М., А. М., В. О., Г. М., Г. М., Г. Ю., М. Ю., О. К., П. М., Ф. М.^[1] Нарис натомість дає самі імена, без по батькові. Імені на «І» - тобто Івана - серед одинадцяти немає взагалі; до Андрія підходять аж троє, до Миколи й до Петра - по одному.^[2][1]

З каменя не випливає, що названі на ньому загинули: присвята на постаменті говорить про полеглих героїв, але перелік не має жодного заголовка, і чи це полеглі, чи всі мобілізовані з села, з плити не встановлюється.^[1] Тому імені на обеліску не можна ні прочитати як звістку про загибель, ні його відсутності - як звістку про повернення.

Про саму Ганну Швидку джерело мовчить далі: ні по батькові, ні року народження, ні того, чи вона вернулася до Бишева.