Чотири роки за поштове відділення: справа на 158 документів

Поштове відділення в Бишеві відкрилося 11 квітня 1913 року, і до цього дня містечко йшло чотири роки. Листування зібране в одній архівній справі на 158 документів: листи, рапорти, донесення, телеграми. За словами автора статті, ця справа відновлює в памʼяті вже майже забуті прізвища.^[1]

Адресу справи книжка дає в примітці до загального нарису про Бишів: справа лежить у ЦДІА.^[1] Ми її не відкривали, тому все нижче - переказ, кожне слово якого можна перевірити за цією адресою.

Чому це взагалі знадобилося

Найближча поштова контора була у Фасовій, за двадцять верст. 29 січня 1909 року волосний сход ухвалив приговор № 4 з проханням відкрити пошту в Бишеві, і в тексті стоїть аргумент, який заразом датує дві бишівські будівлі: пошта потрібна не лише людям, а й «для строящейся в сём году в Бышеве громадской больницы и двухэтажного училища, также строящегося в текущем году».^[1] Тобто, за приговором, лікарню й двоповерхове училище будували 1909 року; та сама книжка в нарисі про Бишів датує будівлю лікарні кінцем XIX століття.

Приговор підписали жителі Тихон Балабан, Іван Манько-Гера, Кузьма Коваль, Тихон Юрченко, Федір Депутат, волосний суддя М. Юрченко; засвідчили волосний старшина Яків Балабан і писар Маркевич.^[1]

Скільки це коштувало громаді

Казна ставила умови: безкоштовне приміщення на чотири-пʼять кімнат із кухнею, опаленням і освітленням, безплатне перевезення пошти й одноразовий внесок у триста рублів.^[1]

4 лютого 1911 року сход зібрався знову - 157 чоловік. 4 квітня ухвалили просити про допомогу єврейське населення містечка, і 16 квітня на власному сході євреї погодилися дати частину коштів. Із того документа збереглися імена: Меймар Любинський, Арон Вомсров, Лейба Стависький, Волько Рабинович, Янкель Хайкін, Берко Брачинський.^[1] Друге з цих прізвищ книжка друкує саме так, «Вомсров»; перевірити його можна лише за справою.^[1] Де ще можна знайти бишівські єврейські прізвища - окремо.

Просили не тільки громади. 6 листопада 1911 року написала землевласниця сусіднього села: «Пожалейте нас, сделайте милость, откройте почтовое отделение в м. Бышев Киевской губернии… Антуанета Подгорская. Землевладелица с. Козичанки».^[1] Той самий лист, адресований київському генерал-губернаторові й підписаний «Антуанетта /Антонина/ Подгорская», надруковано і в книжці Євгена Букета про Козичанку: це та сама Антоніна Підгорська, яка 1908 року купила козичанський маєток.^[3]

Місцевий житель Костянтин Федорович Орлов просився возити пошту: зобовʼязувався виконувати роботу точно й акуратно і просив за це 230 рублів на рік.^[1]

Як його ледь не відклали до 1916 року

Начальник Київського поштово-телеграфного округу підпер клопотання тим, що «местечко Бышев находится в центре довольно населенного (до 20 000 душ) района».^[1] Проте за проектом розвитку поштової сітки імперії Бишів стояв у пʼятій черзі, тобто на 1916 рік.

Обійшлося. Під пошту віддали колишній будинок волосного правління, штат призначили на дві особи - начальника й листоношу - з платнею 240 рублів на рік, начальником обрали Мельника з Фастова. Телеграма з округу до Петербурга: «Открыто почтовое отделение в местечке Бышев Киевской губернии № 507. Нач. округа Жарков». Дата - 11 квітня 1913 року.^[1]

Волосне правління відремонтувало будинок із недоліками, і про це склали акт за підписом земського лікаря І. Яровицького, листоноші Осипенка й бишівського поліцейського урядника. Коли в серпні на місце приїхав помічник діловода управління округу П. Богуш, місцевий майстер Антон Шаповал пояснив йому, що вказував на недоліки в приміщенні, але правління до нього не прислухалося.^[1]

За перші неповні чотири місяці, з 11 квітня по 1 серпня 1913 року, відділення дало 258 рублів доходу: прийняло 445 переказів і видало 270, прийняло пʼять цінних листів і видало 105, прийняло 236 заказних відправлень і видало 276.^[1]

Останній документ справи - приговор волосного сходу, скликаного старшиною Гаврилом Позняком 27 квітня 1914 року: 208 осіб із 266 десятидворних виборних і 34 посадових просили тепер уже про телеграф.^[1] Телеграф зʼявиться аж на початку 1940-х, у новому будинку, який не зберігся.

Яким Бишів був на вигляд

У тій самій справі лежить опис містечка, зроблений помічником діловода управління округу П. Богушем: «Бышев застроен исключительно крестьянскими и еврейскими избами; имеется только земское здание для училища и дома волосного правления, священника, псаломщика, ксендза, агрономического склада».^[1]

Числа поруч: на 1912 рік у Бишеві 6834 жителі, волосне управління, двокласне земське училище, земська лікарня, земський склад сільськогосподарських знарядь і машин, 35 торгових лавок з річним оборотом від 200 до 1200 рублів і два помістя, одне з них в оренді.^[1] Для порівняння: за губернським списком 1900 року в містечку було 348 дворів, 3604 жителі й 22 лавки.^[2] Тобто за дванадцять років воно виросло майже вдвічі. За тим самим списком у Бишеві тоді вже була земська пошта, а найближча поштово-телеграфна станція стояла у Фасовій, за двадцять верст.

Священник, чиє імʼя загубилося

Один із документів справи - прохання місцевого священника, який пропонував свій дім безкоштовно на зиму під контору.^[1] Автор статті додає до цього ще один рядок, уже не про пошту:

цей священник Покровської церкви в голодний 1933 рік, вертаючись із Києва з куском хліба, був по-звірячому вбитий десь у мотовилівському лісі; поховали його миром коло церкви. А наприкінці 1970-х на його останках збудували шкільний гуртожиток.^[1]

Імені його автор не називає жодного разу. Наступний нарис того самого тому, про освіту в Бишеві, називає священника Андрія Надемського: у 1914-1915 роках церковно-приходською школою при церкві Пресвятої Богородиці завідував Никодим Божкевич, а згодом його замінив Надемський. Чи це той самий священник, книжка не каже.^[1] Настоятеля Покровської церкви Бишева на 1913 рік мала знати клірова відомість парафії, а справи про призначення бишівських священників лежать у фонді Київської духовної консисторії.