Погроми 1919 року й розстріл у яру біля автостанції, і де опинилися плити з єврейського цвинтаря

Євреї почали осідати в Бишеві близько 1721 року. В архіві Харленських, власників містечка, зберігався документ, за яким «якийсь старозаконний Іцко Осерович» прийняв у Бишеві добровільне міське підданство.^[5] На середину XIX століття євреїв тут було 780 - понад чверть містечка,^[4] а 1854 року в Бишеві ховали людей, приписаних щонайменше до десяти товариств, від Василькова до Чорнобиля.^[1]

Літо 1919 року

Улітку 1919 року Бишів переходив із рук у руки. У волості діяв один із найбільших повстанських загонів - отамана Соколовського, і 18 липня зведення записало: «бандами занят Бышев». За літо містечко зазнало кількох нападів - єврейських погромів.^[3] Нарис 2006 року пише про це так: «В центрі Бишева, в яру (біля автостанції) було розстріляно кілька десятків євреїв "соколовцями". Хоча в ряді випадків місцеве населення спасало їх, переховуючи від нападників».^[3]

Ні дня, ні точного числа, ні жодного імені вбитих нарис не подає.^[3]

Нарис 2006 року ставить цей яр у центрі Бишева, біля автостанції.^[3] Того, хто читає це з Бишева, просимо про одне: якщо в родині збереглася памʼять про ті погроми - хто кого переховував, чиї це були хати, - розкажіть її нам.

Куди подівся цвинтар

Друга згадка стоїть зовсім в іншому місці - у статті про бишівську пошту. Автор пише, що 1911 року єврейське населення Бишева на своєму сході погодилося дати частину коштів на пошту, називає кілька імен, «які можна знайти в документі», і додає: «інші прізвища можна прочитати на надмогильних плитах, які досі служать фундаментом однієї з комор нашого місцевого господарства».^[3]

Тобто надмогильні плити бишівських євреїв лягли у фундамент комори місцевого господарства.^[3] Коли це сталося, автор не каже.

Метричні книги громади за 1854-1901 роки викладено на Wikimedia Commons, і книги смертей серед них доходять до 1891 року.^[2] Надгробок - це часто єдиний документ, який називає імʼя батька й дату смерті людини, померлої після 1891 року. Якщо ті плити ще лежать у фундаменті, на них можна прочитати покоління, якого немає в оцифрованих метричних книгах громади.

Що з цим робити далі

Для цього не треба архіву:

• знайти саму комору. Стаття про пошту називає її лише однією з комор «нашого місцевого господарства»;^[3]
• сфотографувати цоколь і кожну плиту, на якій видно напис;
• дізнатися, чи вцілів сам цвинтар і де він був: місце його мали б памʼятати старожили.

Імена тих кількох десятків, розстріляних у яру, можуть бути в паперах Київської районної комісії єврейського громадського комітету допомоги потерпілим від погромів: її фонд у Державному архіві Київської області охоплює 1920-1924 роки й має 879 справ.^[6] Що в цих справах є про Бишів, поки не встановлено.