Текст подано таким, яким він став після цієї правки: пізніших правок тут не видно.
Войтенко Ксенія Омелянівна
9 лютого 1939 року Президія Верховної Ради СРСР нагородила Ксенію Омелянівну Войтенко орденом Трудового Червоного Прапора. Указ пояснює за що: «працюючу протягом 5 років ланковою колгоспу імені Ілліча, Бишівського району, Київської області, яка одержала врожай 1938 року з площі 2,8 гектара по 10,4 центнера льону-волокна і насіння по 9,7 центнера з кожного гектара».[1]
Це бишівчанка, названа при своїй роботі, а не в переліку загиблих чи засуджених.
Що означають ті числа
Ланка - це найменша робоча одиниця колгоспу: кілька людей, за якими закріплено конкретне поле, і відповідають вони за нього разом. За ланкою Войтенко стояло 2,8 гектара, і саме на них вона пропрацювала пʼять років поспіль.[1] Орден дали не за площу й не за посаду, а за те, скільки ця площа дала: 10,4 центнера льону-волокна і 9,7 центнера насіння з гектара.
Чисел два, бо льон-довгунець дає два різні продукти, і врожай із нього рахують окремо по волокну й окремо по насінню.
Чого указ не каже
Він не називає ні року народження, ні села, ні навіть того, скільки людей було в її ланці. Село в тексті не стоїть узагалі - лише район і назва артілі, і це звичайний спосіб радянських указів описувати місце роботи. Що колгосп імені Ілліча був саме бишівський, відомо з пізнішої газетної замітки, де він названий разом із селом.[2]
Районний збірник нарисів 2006 року перелічує пʼять бишівських колгоспів на кінець 1930 року - «Радянське поле», імені Косіора, імені Якіра, імені Воровського й господарство на хуторі Лупське, - і жодного імені Ілліча серед них немає; артіль із такою назвою в нього зʼявляється у вересні 1959 року, коли злилися три інші.[3] Якщо назва тоді й постала, то газета 1964 року описує стан після обʼєднання, а указ 1939-го називає колгосп якогось іншого села району.
«Історія міст і сіл» 1971 року теж датує обʼєднання вереснем 1959-го, але розповідає інакше: за нею, «з того часу», тобто з 1950 року, в Бишеві було три колгоспи - імені Ілліча, імені Сталіна та «Більшовик», і вона пише, як у 1950-х зростали прибутки колгоспу імені Ілліча.[4] Тоді колгосп із цією назвою стояв у селі задовго до 1959 року, і бишівська ланкова з указу стає правдоподібною. Коли його заснували, книжка не каже, тож років між 1939 і 1950 не закриває жодне з джерел.
Нагорода й повне імʼя лишаються певними - вони в самому указі; непевним лишається те, у якому селі був її колгосп.
Далі її слід уривається. Чи пережила вона війну, що робила після неї, коли померла - не знає жодне з доступних нам джерел.