Войтенко Ксенія Омелянівна

9 лютого 1939 року Президія Верховної Ради СРСР нагородила Ксенію Омелянівну Войтенко орденом Трудового Червоного Прапора. Указ пояснює за що: «працюючу протягом 5 років ланковою колгоспу імені Ілліча, Бишівського району, Київської області, яка одержала врожай 1938 року з площі 2,8 гектара по 10,4 центнера льону-волокна і насіння по 9,7 центнера з кожного гектара».^[1]

Це бишівчанка, названа при своїй роботі, а не в переліку загиблих чи засуджених.

Що означають ті числа

Ланка - це найменша робоча одиниця колгоспу: кілька людей, за якими закріплено конкретне поле, і відповідають вони за нього разом. За ланкою Войтенко стояло 2,8 гектара, і саме на них вона пропрацювала пʼять років поспіль.^[1] Орден дали не за площу й не за посаду, а за те, скільки ця площа дала: 10,4 центнера льону-волокна і 9,7 центнера насіння з гектара.

Чисел два, бо льон-довгунець дає два різні продукти, і врожай із нього рахують окремо по волокну й окремо по насінню.

Чого указ не каже

Він не називає ні року народження, ні села, ні навіть того, скільки людей було в її ланці. Село в тексті не стоїть узагалі - лише район і назва артілі, і це звичайний спосіб радянських указів описувати місце роботи. Що колгосп імені Ілліча був саме бишівський, ми знали з пізнішої газетної замітки, де він названий разом із селом.^[2]

Районний збірник нарисів 2006 року перелічує пʼять бишівських колгоспів на кінець 1930 року - «Радянське поле», імені Косіора, імені Якіра, імені Воровського й господарство на хуторі Лупське, - і жодного імені Ілліча серед них немає; артіль із такою назвою, за ним, зʼявилася в Бишеві аж у вересні 1959 року, коли злилися три інші.^[3] Якщо це так, то газета 1964 року описує стан після обʼєднання, а указ 1939-го називає колгосп якогось іншого села району. Нагорода й повне імʼя лишаються певними - вони в самому указі; непевним стало те, у якому селі був її колгосп.

Далі її слід уривається. Чи пережила вона війну, що робила після неї, коли померла - не знає жодне з доступних нам джерел.