Мегедь Олександр Гаврилович

1903 - ?, учитель

На початку 1920-х Олександр Мегедь закінчив учительські класи й відкрив у Марʼянівці лікнеп.^[3] Охочих навчитися читати й писати виявилося більше, ніж вміщала хата, і село зібрало збори про будівництво школи. Гроші на будматеріали збирали з кожного двору; 1925 року в Радомишльському районі на Житомирщині купили великий будинок, перевезли сюди й перебудували на школу. Відкрили чотири класи, при них поставили спортивний майданчик.^[2]

Людина, чиїм імʼям називали хутір

Нарис перед мартирологом Голодомору описує хутір до зселення й доходить до школи: класів у ній було шість, «вчителі всі приїжджі, тільки один Мегедь Олександр був корінним жителем хутора».^[4] Далі там стоїть фраза, якої немає більше ніде: «Саме з його імʼям люди і повʼязують назву хутора Мегедь».^[4]

Названий хутір, звісно, по родині: землю тут купила Марʼяна Мегедь, а котрого року - окреме питання з трьома відповідями. Але коли 2008 року старожилів розпитували про хутір, назву їм пояснювало імʼя вчителя, а не купчиної.

Вісім років

5 жовтня 1938 року Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила його до восьми років позбавлення волі.^[1] У статті тому стоїть: «українець, освіта середня. Проживав у с. Марʼянівка, учитель місцевої неповної середньої школи».^[1] Серед девʼятнадцятьох марʼянівських статей тому «освіта середня» стоїть при ньому одному: у решти - «малописьменний» або «освіта початкова».^[1]

Реабілітований 1964 року.^[1] Для цього тому це рано: з девʼятнадцяти марʼянівських статей чотирнадцять кінчаються 1989 роком.

Що з ним сталося після вироку, не каже жодне з чотирьох джерел. Вісім років від жовтня 1938-го добігали б до жовтня 1946-го, і на цьому слід уривається.

По батькові, яке не сходиться

Книга репресованих називає його Гавриловичем,^[1] нарис про школу в томі 2006 року - Григоровичем.^[2] Районна газета 2017 року переказала той самий абзац і по батькові не назвала взагалі.^[3]

Для пошуку. Розрізнити двох людей по батькові тут не вийде, бо другого Олександра Мегедя-вчителя в цьому селі джерела не знають. А от відрізнити його від інших марʼянівських Мегедів просто: усі вони в тому самому томі стоять селянами-одноосібниками, виселеними в 1930-1931 роках, і жоден не має ні середньої освіти, ні шкільної посади.

Будинок, привезений із Радомишльщини, простояв школою до 1936 року, коли його перенесли в людніше місце села.^[2] Учителя, який його виклопотав, забрали через два роки.